Ћ≈¬ ќ Ћ” 'яЌ≈Ќ ќ

јвтоб≥ограф≥¤

 

[з книги Ћевка Ћук'¤ненка "—пов≥дь у камер≥ смертник≥в"]

 

Ћевко Ћук'¤ненкоя народивс¤ 24 серпн¤ 1928 року в с. ’рип≥вц≥ √ородн¤нського району на „ерн≥г≥вщин≥ в с≥м'њ √рицька ≥ Ќаталки Ћук'¤ненк≥в першим з чотирьох д≥тей: трьох син≥в (¤, ¬≥ктор, ќлександр) ≥ одн≥Їњ доньки («≥ни).

Ѕатько мали початкову осв≥ту, були надзвичайно робот¤щ≥, а завд¤ки велик≥й км≥тливост≥ до р≥зного ремесла ум≥ли робити, мабуть, усе чисто, що т≥льки потр≥бне було в с≥льському житт≥: хату, рами, крити соломою дах, кросна, терницю, д≥жки, чоботи, воза, сани, кошики тощо, не кажучи вже про вс≥ роботи в пол≥, в луз≥, саду та город≥. Ѕули вельми небалакуч≥ ≥ в≥дразу бралис¤ до д≥ла. Ќе бо¤лис¤ води, л≥су, висоти, ноч≥ в л≥с≥ та нечистоњ сили, але бо¤лис¤ начальник≥в ≥ вол≥ли т≥кати в≥д влади, ан≥ж вести з нею перетрактац≥њ. Ћюбили швидк≥сть, широк≥ козацьк≥ штани та спогади про козаччину. ¬ельми шанували знанн¤ ≥ не раз зам≥сть додатковоњ п≥вл≥три гор≥лки до св¤та купували книжку. ѕозичивши грабл≥ сус≥дц≥, бо¤лис¤ њй нагадати, щоб повернула, ≥, бувало, робили соб≥ нов≥. „асом несли в кишен≥ зерн¤тка дичок ≥ садили в л≥с≥. Ќа запитанн¤: УЌав≥що садити не на своЇму город≥?Ф Ч казали: Уј нехай зросте. Ќе ми, так хтось ≥нший колись з'њсть смачну гнилку, все користь ≥ приЇмн≥сть у л≥с≥Ф.

ћати Ч ц≥лковита протилежн≥сть батьков≥: роботу вм≥ли поЇднувати з балачками та поглибленим обговоренн¤м серйозних проблем ≥ не раз розмову вважали за важлив≥шу в≥д ¤коњсь роботи. ¬≥д природи розумн≥, мали чудову пам'¤ть, мислили лог≥чно, були принципов≥ ≥ в≥дстоювали не когось, а ≥стину, того в сел≥ њх прозивали УадвокаткаФ. ћати Ч пор≥вн¤но осв≥чен≥ (училис¤ в г≥мназ≥њ), любили художню л≥тературу ≥, хоч читали небагато, прочитане запам'¤товували на все житт¤. ƒ≥тей в≥двертали в≥д поез≥њ та прочотних книжок. повторюючи: У« в≥рш≥в хл≥ба не њд¤ть. ”ч≥те арифметикуФ. Ћюбили сп≥вати ≥ знали багато п≥сень. Уўе не вмерла ”крањнаФ почув у дитинств≥ в≥д матер≥. ўе част≥ше вони сп≥вали п≥сню Уя сьогодн≥ щось дуже сумуюФ, що все житт¤ мен≥ вельми подобаЇтьс¤. ≤з рос≥йських п≥сень мати сп≥вали:

ѕо пьшьной дороге телега несетс¤,

¬ ней по бокам два жандарма сид¤т.

—бейте оковы, дайте мне в'олю Ч

я научу вас свободу любить...

ј з ≥ншоњ повторювали в основному два р¤дки:

—мелого пул¤ боитс¤,

—мелого штык не берет.

”же в дошк≥льному в≥ц≥ ¤ знав к≥льканадц¤ть п≥сень ≥ вельми любив сп≥вати. якщо безмежна любов до п≥сн≥ не народилас¤ в мен≥ разом з народженн¤м, тод≥ прищепили њњ мен≥ мати. ≤ ¤кщо ”крањну люблю б≥льше за житт¤, то п≥сн¤Чвеличезна частина ¬крањни.

1942 року на ¬еликдень у св¤тково причепурен≥й хат≥ мати запропонували поворожити мен≥ на ѕсалтир≥. я загадав, ≥ мати прочитали: У≤ омочиш руки твоњ у кров ворог≥в твоњх...Ф ”друге загадав, ≥ мати прочитали: Уякщо не вмреш у 33Ч34 роки, житимеш 73 роки...Ф я хот≥в ще загадати, але мати сказали: Уƒовол≥Ф,

’то ж ц≥ вороги? Ќ≥мц≥? «а н≥мц≥в уперше нањлис¤ хл≥ба...

1942 року повернулис¤ батько з полонуЧмати њх привели з гомельського концтабору, ≥ житт¤ стало краще.

ќс≥нь 1943 року. Ќаша с≥м'¤ в саду, в окоп≥, бо наближаЇтьс¤ фронт. ¬≥д сус≥днього села ѕ≥вн≥вщини наступаЇ „ервона јрм≥¤. Ѕатько сто¤ли в саду й дивилис¤, ¤к по дороз≥ наближаЇтьс¤ с≥ра маса. У«нову претьс¤ рос≥йська галайстра. «нову роби й роби, знову дай ≥ дай. «адурно. «нову голод ≥ муки. ƒ≥тки моњ, д≥тки, знову голодуватимете...Ф √уби затремт≥ли, судорожне п≥джалис¤, ≥ к≥лька важких сльозин скотилос¤ з батькових очей. У ара господн¤-аФ,Чдодали й пов≥льно попленталис¤ ≥з саду до хати, немов на шибеницю, Ѕраму на подв≥р'¤ в≥дчин¤ли нов≥ господар≥ ≥ самого батька, ≥ батькового двору, ≥ вс≥Їњ нашоњ ”крањни, ≥ батько не см≥ли њм слова сказати.

“их к≥лька важких батькових сльозин впали мен≥ в душу глибоко-глибоко.

Ќевдовз≥ батька разом ≥з багатьма ≥ншими сел¤нами вз¤ли до „ервоноњ јрм≥њ, повезли в √омельську область ≥ там, не озброњвши, а з одним кр≥сом на три чолов≥ки у своЇму цив≥льному од¤з≥, невишколених ≥ неп≥дготовлених, погнали н≥мц¤м п≥д кул≥. ƒо села щодн¤ приходило по 10Ч20, а одного разу 23 пов≥домленн¤ про смерть на фронт≥. “ак швиденько њх ус≥х там ≥ вло-жили в болота, щоб н≥кому було хвалити житт¤ за н≥мц≥в та щоб не перейшли на «ах≥дн≥й ”крањн≥ до лав ”ѕј.

Ѕатьков≥ й цього разу вдалос¤ втекти, вони ¤кось зум≥ли попасти в полон ≥ до самоњ Ќ≥меччини копали н≥мц¤м окопи, пот≥м знову зум≥ли перейти на сов≥тський б≥к ≥ зак≥нчити в≥йну в лавах переможц≥в з листами-под¤ками в≥д командуванн¤.

” к≥нц≥ 1944 року мене в≥дправили з хрип≥вськоњ школи до √ородн¤нського райв≥йськкомату дл¤ двотижневого в≥йськового вишколу. ѕот≥м вибрали трошки б≥льших зростом юнак≥в ≥ сказали йти до арм≥њ. Ќа мене теж указали пальцем. я за¤вив, що 1928 року народженн¤. Уѕринес≥ть дов≥дку ≥ тод≥ не п≥детеФ,Чсказали. ћати не змогли добути такоњ дов≥дки, ≥ мене вз¤ли разом ≥з 1927 роком народженн¤. ¬ арм≥њ не звертали жодноњ уваги на дату мого народженн¤, ≥ рок≥в через чотири за чергового перепису ¤ записавс¤ 1927 роком, щоб мати п≥дстави дл¤ демоб≥л≥зац≥њ разом з 1927 роком. (“ак 1961 року мен≥ ви¤вилос¤ 33Ч 34 роки). —лужив к≥лька м≥с¤ц≥в у ∆итомир≥, а пот≥м у  иЇв≥.

” жовтн≥ 1945 року спр¤мували служити до јвстр≥њ.

¬есь 1948 р≥к учивс¤ в р≥чн≥й школ≥ автомехан≥к≥в у м. ћьодл≥нгу, що за 17 к≥лометр≥в в≥д ¬≥дн¤. ѕоза¤к техн≥ку ¤ знав, то ц≥лий р≥к читав класичну художню л≥тературу. ѕочав писати пов≥сть, та вже десь на дес¤т≥й стор≥нц≥ побачив, що пишу таке, за що не похвал¤ть, а можуть посадити. ѕостало питанн¤: пристосовуватис¤ чи загалом не писати? я розв'¤зав проблему за формулою Ќекрасова: Уѕозтом можешь ты не быть, но гражданином быть об¤занФ.  раще загалом не писати, н≥ж писати неправду всупереч своЇму сумл≥нню.

“ам же потрапила до рук зб≥рочка  . –илЇЇва. …ого поеми У¬ойнаровськийФ, а особливо УЌаливайкоФ справили на мене вир≥шальний вплив у тому план≥, що в моњй св≥домост≥ смерть набула нормального ¤вища дл¤ того, Укто первый восстает на притеснителей народаФ.

„епурненька јвстр≥¤ захоплювала мене високим р≥внем цив≥л≥зац≥њ та високими врожа¤ми с≥льськогосподарських культур ≥ ¤г≥д та фрукт≥в на поганих земл¤х, але почував себе в н≥й чужим ≥ тужив за ”крањною. ќбраз неньки з б≥гом рок≥в в јвстр≥њ ставав усе мил≥ший ≥ мил≥ший, збагачувавс¤ картинами Ўевченка, враженн¤ми з ћакар≥вського району на  ињвщин≥, де ¤ пров≥в раннЇ л≥то 1945 р. на косовиц≥ та вечорниц¤х з чар≥вними голосами д≥вчат, крутим кињвським берегом ƒн≥пра, з ¤кого любив дивитис¤ у зеленкувато-туманну далеч≥нь Ћ≥вобережж¤, широкою хрип≥вською нивою в≥д р≥дного хутора до „ерн≥гово-—тародубсько-го шл¤ху, що в≥д пов≥в≥в в≥тру переливавс¤, ¤к море, у високому жит≥. як красиво воно переливаЇтьс¤, коли полов≥Ї! Ѕатько вивели мене одного разу за наш сад, на невеличкий горбок з краю довгого лануЧперед нами мов на долон≥ грали хвил≥ житнього мор¤.

Ч Ѕачиш? Ч кажуть батько, показуючи погл¤дом на величезний житн≥й лан.

Ч як красивенно переливаЇтьс¤≥ Чкажу.Ч1 шепотить. ѕро що воно шепотить?

Ч Ўепотить ласкою до людей. ј ск≥льки тут хл≥ба! ј в нас немаЇ. ”се забирають. ≤ мати хл≥б пече наполовину з картопл≥.  оли б цей хл≥б наш та був нам, ото житт¤ було б!

Ч ј куди ж в≥н ≥де?

Ч ” ћоскву.

Ч „ого ж в≥ддаЇте?

Ч ≈-е, синку, синку-у. Ќе так≥ люди, ¤к ми,Ч професори!Чпробували вирвати ”крањну з-п≥д ћоскви, ≥ то не змогли...

ƒо другоњ половини 1949 року ¤ в јвстр≥њ так вельми скучив за ”крањною, що п≥шов на пр¤мий обман в≥йськового командуванн¤: коли стали набирати з автомехан≥к≥в курсант≥в до автомоб≥льного училища, що н≥бито було в  иЇв≥, ¤, щоб потрапити на ”крањну, п≥шов до ком≥с≥њ, склав попередн≥ ≥спити й умовив њњ зарахувати мене до складу аб≥тур≥Їнт≥в, хоч зовс≥м не збиравс¤ стати оф≥цером-автомоб≥л≥стом. (ќбман удавс¤ т≥льки частково: ≥з јвстр≥њ ¤ вињхав, та потрапив не на ”крањну, а в «акавказз¤, в Ќах≥чеванську ј–—–).

 оли у „оп≥, перш≥й сов≥тськ≥й станц≥њ, прикордонники зн¤ли конвой з нашого в≥йськового ешелону ≥ нам дозволили йти у м≥сто, ¤ п≥шов ≥ загл¤нув до к≥лькох крамниць. ¬они вразили мене неймов≥рно поганим пор≥вн¤но з австр≥йським взутт¤м ≥ од¤гом та неправдопод≥бно високими ц≥нами.

¬ийшов на околицю м≥ста ≥ побачив купку д≥тей. Ѕос≥, в брудних штанц¤х ≥ сорочечках, вони не бавилис¤, а сто¤ли навпроти одного хлоп'¤ти ≥ пильно дивилис¤, ¤к той, трошки вищий за ≥нших, щось њв. ќдин хлопчик прост¤гаЇ руку ≥ просить: Уƒай мен≥ трош-ки-и!Ф я п≥д≥йшов ближче, подумавши, що вищенький њсть ¤к≥сь р≥дк≥сн≥ ласощ≥ ≥ його товаришам так дуже закорт≥ло, що один не витримав-таки ≥ попросив. як же ¤ здивувавс¤, коли побачив у руц≥ простий чорний хл≥б далеко не кращоњ вип≥чки!

У“и хочеш њсти? “и голодний?Ф Ч звернувс¤ ¤ до того, що просив. ¬≥н н≥чого не сказав. ¬елик≥ св≥тл≥ оч≥ на худому обличч≥ в≥дпов≥дали найкраще. ≤нш≥ пильно дивилис¤ на мене тими ж голодними обличч¤ми та блискучими очима. ’тось шепнув: Ућоскаль. “≥каймо!Ф. ≤ вони поб≥гли геть, озираючись на мою зелену ун≥форму.

“ак ось ¤ка ти, ”крањно: твоњм хл≥бом австр≥йц≥в годують, а ти голодна! ј сини твоњ, так≥, ¤к ¤, у с≥рих шинел¤х служать в јвстр≥њ та ще бозна-де, захищаючи не тебе, а далеку ћоскву...

ƒ≥тки, д≥тки, ¤к би хот≥лос¤ мен≥ розпитати у вас дорогу до л≥су!.. “а ви ж сам≥ не знаЇте, д≥ти ж бо. ј дорослих ¤к питати?  ого питати?

¬≥д „опа поњзд рухавс¤ на Ћьв≥в.  ожноњ хвилини ¤ бажав, щоб повстанц≥ зупинили поњзд ≥ вз¤ли мене з собою. —то¤в у в≥дкритому тамбур≥ ≥ вдивл¤вс¤ у л≥с та гори, посилаючи туди найпалк≥ш≥ благанн¤ зупинити поњзд ≥ вз¤ти мене. ј пот≥м приходила думка, що, може, п≥д≥рвуть зал≥зницю перед в≥йськовим ешелоном. ≤ тод≥ ставав на сходи вагона ≥ година за годиною так њхав, над≥ючись щасливо з≥стрибнути з вагона ≥ пристати до повстанц≥в. Ћеле, не зупинили поњзд н≥ до Ћьвова, н≥ п≥сл¤ Ћьвова.

ћи, транспортован≥ з ешелон≥ воњни, вже знали, що автоучилище не в  иЇв≥, а в ќрджон≥к≥дзе. Ўкода. «≥ своњм товаришем ≥з сус≥днього району покинув в≥йськовий ешелон ≥ поњхав додому, спод≥ваючись, що за триденну в≥дсутн≥сть судити не будуть. “ак ≥ сталос¤.

« ќрджон≥к≥дзе незабаром спр¤мували нас до “б≥л≥с≥,, а зв≥дти Ч до ƒжульфи.

” ƒжульф≥ ¤ зрозум≥в вираз Убагато сонц¤ФЧ воно таке ¤скраве, що очам людини середньоњ широти вельми важко пристосуватис¤ ≥ вони аж бол¤ть. ” цьому малесенькому м≥стечку була невелика б≥бл≥отека, в ¤к≥й, проте, дивом дивним ви¤вилас¤ енциклопед≥¤ Ѕрокгауза ≥ ≈фрона. я прочитав у н≥й к≥лька статей, що зовс≥м не так розпов≥дали, ¤к у сов≥тськ≥й л≥тератур≥, наприклад, про ќ. ѕушк≥на.

” чому справа? јдже двох ≥стин бути не може? «в≥дси виникло п≥дозр≥нн¤ щодо правдивост≥ сов≥тських автор≥в. ¬оно посилило критичне ставленн¤ до всього загалом ≥, кр≥м того, остаточно затвердило мене в думц≥, що њњ давно вже почав перетворювати на принцип: не читати сов≥тську л≥тературу про сучасн≥сть. „итати треба про минуле, а сучасне треба вивчати власними спостереженн¤ми. јвторЧлюдина. „ого ¤ маю в≥рити очам другоњ людини б≥льше, н≥ж своњм власним? ћинуле ¤ не можу побачити власними очима, того у мене немаЇ ≥ншого виходу, ¤к покладатис¤ на св≥дченн¤ ≥нших людей (автор≥в книжок), але щодо сучасност≥, то ¤ Ї сам њњ св≥док.

÷¤ засада заощадила мен≥ багато часу ≥ зменшила к≥льк≥сть л≥тературноњ отрути, що њњ завз¤то плодили  орн≥йчуки,  ундзич≥, ѕавленки, —тельмахи...

ƒруга книжка, що потрапила мен≥ до рук у б≥бл≥отец≥ ƒжульфи, це Уѕро в≥йнуФ  лаузевича. ¬она в≥дкрила мен≥ сферу практичноњ психолог≥њ на прикладах диференц≥ац≥њ зд≥бностей (добрий ройовий може не дорости до доброго сотенного ≥, навпаки, добрий сотенний може бути поганим ройовим). «в≥дси: масштаб ≥ напр¤мок зд≥бностей залежать в≥д псих≥чних особливостей людини, тобто мають вроджений характер. «авданн¤ пол¤гаЇ в тому, щоб ум≥ти побачити потенц≥йн≥ зд≥бност≥ людини, що в тепер≥шн≥й час через об'Їктивн≥ обставини ще Ї н≥ким.

«а к≥лька м≥с¤ц≥в мене перевели ≥з ƒжульфи в Ќах≥чевань, де служив командиром мотоциклетного взводу в 75-й стр≥лецьк≥й див≥з≥њ.

“ут ¤ прочитав двотомну ≥стор≥ю дипломат≥њ, з ¤коњ вин≥с думку: немаЇ ≥нтерес≥в вищих в≥д ≥нтерес≥в нац≥ональних. ¬они вершина, вищоњ в≥д ¤коњ н≥чого немаЇ.

«а 1950 р≥к п≥сл¤ в≥дпустки додому прийшов до таких думок: коли ≥ по ”крањн≥, ≥ вдома панували суц≥льн≥ злидн≥, треба боротис¤ за самост≥йну ”крањну. ÷е м≥й життЇвий шл¤х. ÷ьому ¤ присв¤чу своЇ житт¤. ƒруге. Ќайб≥льше зможу зробити, ¤кщо пос≥датиму найвищу (в≥дпов≥дно до масштаб≥в своњх зд≥бностей) посаду в держав≥, а поза¤к влада в —–—– зосереджена в парт≥њ, то мо¤ посада маЇ бути посадою в парт≥њ. “ретЇ. ÷ього не можна дос¤гти без вищоњ осв≥ти та членства в парт≥њ. ј поза¤к дл¤ молод≥ шл¤х до парт≥њ лежить т≥льки через комсомол, то мен≥ треба вступити до комсомолу.

«а 1951Ч1953 роки ¤ вступив до комсомолу, а пот≥м ≥ до парт≥њ, зак≥нчив самост≥йно 7-й клас, переклав ус≥ шк≥льн≥ науки з украњнськоњ на рос≥йську моау ≥ у веч≥рн≥й школ≥ при Ѕудинку оф≥цер≥в Ќах≥чеванського гарн≥зону здобув середню осв≥ту.

« тих м≥ркувань, що з ус≥х факультет≥в ун≥верситету найб≥льш≥ знанн¤ структури сусп≥льства та механ≥ки управл≥нн¤ людьми даЇ юридичний факультет, ¤ ≥ вступив 1953 року на юрфак ћосковського ун≥верситету ≥мен≥ Ћомоносова. “ам ¤ страшенно активно зайн¤вс¤ р≥зною громадською працею, готуючи соб≥ шл¤х уверх. 1954 року голод поклав мене до л≥карн≥, де ¤ сказав соб≥: Ујбо здохну, або зак≥нчу ун≥верситет!Ф ’то ж би допом≥г мен≥? Ѕатьки сам≥ були голодн≥. ј горд≥сть тод≥ не дозвол¤ла просити допомоги у знайомих людей.

” 1954 роц≥ п≥сл¤ першого курсу ¤ одруживс¤. ѕередчуваючи можлив≥сть арешту, не став брати москвичку, шлюб з ¤кою був би побудований майже виключно на коханн≥. ƒл¤ тривкого шлюбу самого коханн¤ замало. ѕотр≥бн≥ сп≥льн≥ у¤вленн¤ про багато побутових речей ≥ пор¤дк≥в, потр≥бн≥ сп≥льн≥ у¤вленн¤ про моральн≥ ц≥нност≥.  р≥м того, сама мо¤ пол≥тична мета Чпричина можливого арешту та њњ вимушеноњ самотност≥ Ч не повинна бути њй ворожа.

я гадав, що таку ж≥нку ¤ зустр≥в у р≥дному сел≥ п≥д час кан≥кул. ¬она, Ќад≥¤ Ќикон≥вна ЅугаЇвська, навчалас¤ в  ињвськ≥й с≥льськогосподарськ≥й академ≥њ ≥, ¤к ≥ ¤, прињхала в ’рип≥вку на кан≥кули. “а њй не поталанило. ¬она мр≥¤ла про с≥м'ю, а ¤ Ч про ”крањну. я не дав њй родинного щаст¤ (а ≥нколи думаю, що взагал≥ краще було б мен≥ не одружуватис¤), оск≥льки прин≥с њй т≥льки безконечн≥ стражданн¤.

”л≥тку 1955 року вона подарувала мен≥ 4-томну Ујнтолог≥ю украњнськоњ поез≥њФ Ч ¤к на той час чудове виданн¤, що в≥дкрило мен≥ дес¤тки ц≥кавих ≥мен ≥ ¤кось зм≥цнило думку, що за вс¤ким украњнським друкованим словом Ї ще велика недрукована нац≥ональна мр≥¤. ƒрукують те, що дозвол¤ли ”варови, ћикола II та „ , а думають про те, що ми таки окремий народ ≥ сл≥д би вирватис¤ ≥з пазур≥в двоглавого орла ≥ п≥д стародавн≥м тризубом стати окремою Ївропейською державою.

ѕаралельно з творами Ћен≥на, —тал≥на, ћаркса, ≈нгельса, що њх примушували вивчати ≥ конспектувати, читав √ельвец≥¤, ћонтеск'Ї, —пенсера.

1956 року зм≥нив стратег≥чну концепц≥ю своЇњ боротьби. ѕо-перше, мен≥ т¤жко давалос¤ носити маш-кару сов≥тського активного комун≥ста. ўо дал≥ заглиблювавс¤ в ≥дею самост≥йноњ ”крањни, то гостр≥ше в≥дчував себе чужим щодо оф≥ц≥йного сусп≥льства (а неоф≥ц≥йного сусп≥льства тод≥ не ≥снувало). Ћицем≥рство позиц≥њ випливало з комун≥стичноњ активност≥. ÷ей моральний т¤гар ви¤вивс¤ заважкий дл¤ мене. ¬их≥д ≥з нього ¤ побачив у припиненн≥ громад¤нськоњ активност≥ ≥ прийн¤тт≥ свого статусу, ¤к статусу ≥дейного п≥дп≥лл¤. ћоральний конфл≥кт розв'¤зувавс¤, ≥ встановлювалас¤ в≥дносна гармон≥¤ в душ≥ в той спос≥б, що мен≥ в≥дтепер н≥хто не м≥г закинути: У“и активничав ¤к комун≥ст, а сам пр¤мував супроти парт≥њФ. Ћицем≥рство усувалос¤. я пр¤мував у думках до самост≥йноњ ”крайни Ч найб≥льш антипарт≥йноњ ≥дењ, а в≥дкрито займав позиц≥ю крайнього опозиц≥онера, дозвол¤ючи соб≥ критикувати пол≥тику парт≥њ так гостро, ¤к це вважали 1956Ч1957 рок≥в за припустиме. ќтже, легальна позиц≥¤ не суперечила нелегальн≥й мет≥, а прокладала њй шл¤х ≥ допомагала њй такою м≥рою, ¤кою можна було, не ризикуючи, переступити межу дозволеного. (ѕереступити цю межу ¤ не вважав за потр≥бне, бо в ћоскв≥ опозиц≥йн≥сть у позитивн≥й частин≥ пр¤мувала до розширенн¤ демократ≥њ, а дл¤ мене головне пол¤гало не в демократизац≥њ –ос≥њ, а у в≥докремленн≥ ”крањни в≥д –ос≥њ. ≤, окр≥м того, ¤ хот≥в зак≥нчити ун≥верситет, а не вилет≥ти з нього достроково).

ѕо-друге, шл¤х до високоњ посади пов'¤заний з необх≥дн≥стю вислужуватис¤, тобто особливо завз¤то робити ≥ зм≥цнювати те зло, ¤ке збиравс¤ руйнувати.

ќбдумуючи ’мельницького та Ўевченкове Уякби-то ти, Ѕогдане п'¤ний...Ф, ¤ побачив, що не можна д≥¤ти за думкою: тепер роблю народов≥ зло, але за допомогою цього зла п≥д≥ймус¤ до високоњ посади ≥ тод≥ зроблю велике добро народов≥.

Ћюдина не знаЇ, коли помре. ј що, коли вона помре в стад≥њ робленн¤ зла? ўо б вона не думала соб≥ в голов≥, а Ї об'Їктивний критер≥й поц≥нуванн¤ њњ рол≥ в ≥стор≥њЧњњ реальн≥ д≥њ, ≥ коли ц≥ д≥њ зло, вона зрадник народу.

’мельницький уклав догов≥р з ќлекс≥Їм ћихайловичем, щоб вт¤гнути –ос≥ю у в≥йну з ѕольщею ≥ тим полегшити буд≥вництво незалежноњ украњнськоњ держави. –ос≥ю в≥н вт¤гнув у в≥йну з ѕольщею, а коли почав готувати розрив з ћосквою, його московський посол отруњв. ѕерше в≥н зробив, друге не зробив. ƒл¤ нього догов≥р був методом, за допомогою ¤кого хот≥в зм≥цнювати ”крањну, реально ж став метою. ўо думав Ч п≥шло у небутт¤, що зробив Чстало ≥сторичним фактом: зам≥сть великоњ в≥льноњ ”крањни маЇмо триста рок≥в безпросв≥тного рабства.

Ўевченко поц≥новував ’мельницького не за його нам≥рами (хоч документально ≥ п≥дтвердженими його листами до наказних гетьман≥в «олотаренка та Ќеча¤), а за його д≥¤ми. (≤ з огл¤ду на нац≥ональну недолю Ўевченко маЇ ц≥лковиту рац≥ю).

„ого про ћазепу Ї зовс≥м протилежн≥ п≥сн≥: однњ його славл¤ть, а ≥нш≥ кл¤нуть? «розум≥ло: доки прислужував ѕетров≥, ћазепу кл¤ли, коли ж повстав проти ката, заслужив на хвалу. “а коли б не 1709 р≥к, ћазепа так би й залишивс¤ чорною постаттю в наш≥й ≥стор≥њ, а в≥н же любив ”крањну ≥ вс≥ 25 рок≥в гетьмануванн¤ думав про њњ волю!

ћисленн¤ арифметикою: ст≥льки зроблю зла, ст≥льки зроблю добра, в≥д добра в≥дн≥му зло ≥ так добуду позитивне сальдоЧабсолютно хибне мисленн¤. Ќе можна об'Їкту своЇњ любов≥ робити зла н≥ багато, н≥ малоЧн≥ск≥лечки загалом. ќтже, чолов≥че, гпетеп≥о тог≥ (пам'¤таючи про смерть), роби так, щоб не треба було переробл¤ти. Ќехай кожен наступний день буде призначений добавити до зробленого, а не м≥н¤ти та переробл¤ти зроблене.

ѕо-третЇ, шл¤х до високоњ посади тривалий ≥ в≥дбуваЇтьс¤ у м≥кросередовищ≥, вплив ¤кого аж н≥¤к не можна скидати з розрахунку, отже, в к≥нц≥ цього шл¤ху ¤ можу сам переродитис¤ ≥ вже не хот≥ти (або недостатньо хот≥ти) п≥ти на р≥шуч≥ д≥њ задл¤ самост≥йност≥ свого народу.

я припинив громадську активн≥сть ≥ з 1957 року почав ор≥Їнтуватис¤ на п≥дп≥льну боротьбу. «багатило мою самост≥йницьку св≥дом≥сть ≥ вивченн¤ рос≥¤н.

«а п'¤ть рок≥в мене с≥м раз≥в у ћоскв≥ образили УхохломФ.  ожен ≥з цих с≥мох був моњм колегою ≥ називав мене хохлом у доброму гумор≥ так соб≥, м≥ж ≥ншим, переход¤чи в≥д одного слова до ≥ншого. я влучав момент ≥ точно в його ж доброзичливому тон≥ називав його кацапом. ≤ тут ставало неспод≥ване: м≥й добрий колега р≥зко зупин¤вс¤, повертавс¤, витр≥щувавс¤ на мене, наче на ¤когось марс≥¤нина, ≥ кидав;

Ч “а ти нац≥онал≥ст! я й не знав...

Ч „ого це нац≥онал≥ст?

Ч Ќу, а ¤к же!

Ч Ќазивати хохлом можна, а кацапом не можна?!

Ч Ќу, та так же прийн¤то...

Ч ѕрийн¤то ображати нац≥ональну г≥дн≥сть украњнц≥в?

Ч ј у вас Ї ц¤ нац≥ональна г≥дн≥сть? ј ¤ й не чув про таке...

 ожного разу д≥алоги не мали довшого розвитку.  ожного разу ми розходилис¤ холодно. ∆оден ≥з цих с≥мох колег не забув випадку ≥ не п≥д≥йшов до мене до самого зак≥нченн¤ ун≥верситету.

ѕ≥сл¤ першого такого випадку ¤ почав уважн≥ше придивл¤тис¤ п≥д цим кутом зору до майбутн≥х юрист≥вЧрос≥йських ≥нтел≥гент≥в, потенц≥йних творц≥в на" ц≥ональноњ пол≥тики —оюзу –—–. ≤ побачив, що нац≥ональна зверхн≥сть державноњ багатов≥ковоњ ≥мперськоњ нац≥њ так глибоко прос¤кла св≥дом≥сть рос≥йських людей, що нер≥вн≥сть вони сприймають за р≥вн≥сть, а р≥вн≥сть сприймають за нер≥вн≥сть.

ƒл¤ вс≥х с≥мох моњх колег р≥вн≥сть пол¤гала в тому, що вони мене називають хохлом, а ¤ мав би пропускати образу кр≥зь вуха ≥ продовжувати розмову в попередньому товариському тон≥.  оли ж ¤ на образу в≥дпов≥в образою, тобто поставив наш≥ взаЇмини на основу справедливост≥, вони сприйн¤ли такий х≥д не за ви¤в справедливоњ р≥вноправност≥, а, навпаки, за ви¤в порушенн¤ справедливоњ р≥вноправност≥.

¬заЇмини рос≥¤нина й украњнц¤ вони у¤вл¤ють ¤к взаЇмини вершника ≥ кон¤: з погл¤ду вершника справедливо, що в≥н на кон≥, з погл¤ду кон¤ справедливо. що вершник на його спин≥. √армон≥¤ пари УвершникЧ к≥ньФ пол¤гаЇ в тому, що кожен виконуЇ свою природну функц≥ю ≥ маЇ користь в≥д взаЇмод≥њ: вершник маЇ зас≥б пересуванн¤, к≥нь маЇ с≥но в≥д вершника. ¬се о'кей! ≤ коли цей к≥нь, тобто хохол, раптом хоче стати людиною, це смертельно ображаЇ великороса, ≥ в≥н гн≥вно виголошуЇ присуд: УЌац≥онал≥ст!ФЧщиро не пом≥чаючи, що, власне, в≥н Ї нац≥онал≥ст.

яке ж може бути сп≥вжитт¤ з таким народом?! ¬≥н мусить перейти катарсис, щоб стати здатним жити ¤к р≥вний з ≥ншими народами.

ѕ≥сл¤ XX з'њзду  ѕ–— у московських б≥бл≥отеках у загальних залах з'¤вилос¤ багатенно ран≥ше закритоњ л≥тератури: стенограф≥чн≥ зв≥ти з'њзд≥в парт≥њ, УЋитера-турна¤ знциклопеди¤Ф, твори ¬. ѕлеханова, У≤стор≥¤ другоњ св≥товоњ в≥йниФ зах≥днон≥мецького генерала  урта фон “≥пельск≥рха та багато твор≥в ≥нших зах≥дних автор≥в про другу св≥тову в≥йну. “вори ћ. √рушевського теж почали видавати. ”се це розширювало обр≥њ ≥ п≥дривало в≥ру в набут≥ ун≥верситетськ≥ знанн¤ ¤к Їдино правильн≥. ” зал≥ пер≥одики б≥бл≥отеки ≥мен≥ Ћен≥на з'¤вилис¤ комплекти журнал≥в У√аслоФ, що виходив у „ерн≥вц¤х ≥ 1901 року друкував матер≥али до програми –”ѕ (–еволюц≥йноњ украњнськоњ парт≥њ).

ѕ≥сл¤ чотирьох рок≥в професорськоњ критики вс≥х ≥нших, окр≥м  ѕ–—, парт≥й ¤к буржуазних, антидемократичних ≥ антинародних мене вразили матер≥али до програми –”ѕ демократичн≥стю ≥ соц≥ал≥стичн≥стю.

«агалом ¤ бо¤вс¤ дов≥р¤ти паперов≥ не т≥льки своњ думки, а й крамольн≥ думки ≥нших людей, того не робив конспект≥в з прочитаного, тут же не витримав ≥ записав ≥з У√аслаФ на одному аркуш≥ вит¤г з редакторськими словами до програми –”ѕ, поставивши знизу дату У1957 р.Ф (1961 року цей аркуш приЇднали до сл≥дчоњ справи, а дата стала доказом початку моЇњ УворожоњФ д≥¤льност≥ з 1957 року).

« наближенн¤м зак≥нченн¤ ун≥верситетськоњ осв≥ти треба було домогтис¤ призначенн¤ на ”крањну ≥ треба було розв'¤зати ≥нше важливе питанн¤; де краще починати боротьбу, на —х≥дн≥й чи на «ах≥дн≥й ”крањн≥? ќбм≥ркувавши вс≥ УзаФ ≥ УпротиФ обох вар≥ант≥в, ¤ схиливс¤ до зах≥дноукрањнського.

¬ час останн≥х вакац≥й поњхав до Ћьв≥вського обкому парт≥њ ≥ домовивс¤, щоб обком зажадав в≥д державноњ ком≥с≥њ по розпод≥лу молодих фах≥вц≥в ћƒ” спр¤мувати мене в розпор¤дженн¤ Ћьв≥вського обкому. “ак ≥ сталос¤.

Ћьв≥вський обком запропонував мен≥ до вибору к≥лька район≥в з посадою штатного пропагандиста райкому парт≥њ. я обрав –адех≥вський, де й поселивс¤ з дружиною у вересн≥ 1958 року.

ѕрац¤ штатного пропагандиста райкому парт≥њ пов'¤зана з пост≥йними поњздками по селах району. я ≥з задоволенн¤м њздив ≥ розпитував у людей про умови житт¤ ≥ прац≥ в сучасний час, до колектив≥зац≥њ, за н≥мц≥в, за ѕольщ≥, за јвстр≥њ, розпитував про щойно затихлу нац≥онально-визвольну боротьбу та вивчав настроњ народу. ÷≥ настроњ перевершили вс≥ моњ спод≥ванн¤: ус≥ люди, за вин¤тком невеличкоњ њФњ"леньки лакуз у кожному сел≥, ставилис¤ до повстанц≥в та п≥дп≥льник≥в ¤к до лицар≥в нац≥онально-визвольноњ справи ≥ за вс¤коњ нагоди без к≥нц¤ розпов≥дали про њхн≥ подвиги, про стражданн¤ сел¤н та про брутальн≥сть ≥ жорсток≥сть москал≥в. ” самому –адехов≥ останн¤ збройна сутичка в≥дбулас¤ 1954 року, ≥ ще св≥ж≥ були могили вбитих. ћен≥ показували м≥сц¤ хутор≥в, що њх москал≥ знищили геть, а пот≥м примусили колгоспник≥в переорати землю ≥ обернули њх на колгоспн≥ лаки. ѕав-ловський хваливс¤, ¤к за його наказом (1958 року в≥н працював у райспоживсп≥лц≥, в час боротьби був секретарем райкому парт≥њ) артилер≥йський полк розстр≥л¤в п≥всела, ¤к знищили ц≥л≥ села.

ћосковськ≥ газети проливали сльози над ќрадуром

та Ћ≥д≥це, над  ортел≥сами та  люсами, що њх знищили н≥мц≥ в час в≥йни, а про те, ск≥льки сам≥ знищили украњнських с≥л уже п≥сл¤ в≥йни дл¤ приборканн¤ повсталого народу, н≥хто й писнути не см≥в, бо це антисов≥тська аг≥тац≥¤, за ¤ку належало 10 рок≥в ув'¤зненн¤ у далеких сиб≥рських концтаборах.

ЌедавнЇ минуле дихало кров'ю, а сучасне сльозами: людей загнали силом≥ць до колгоспу, дл¤ колгосп≥в установили тверду к≥льк≥сть кор≥в на 100 га земл≥, годувати п≥д весну було њх н≥чим, ≥ тод≥ кор≥в п≥дв'¤зували попругами поп≥д черева, щоб вони не падали, а здихали сто¤чи (точн≥ше, вис¤чи на попругах). ∆≥нки плакали над голими ребрами кор≥в, над своЇю долею, а чолов≥ки скреготали зубами.

ј малюс≥нька жменька лакуз, спираючись на переможну збройну силу, б≥силас¤ у такий, наприклад, спос≥б. ƒо голови колгоспу велика черга людей. ¬они чекають, коли голова дозволить зайти до його каб≥нету. ј в≥н па¤льною лампою розп≥каЇ у себе в каб≥нет≥ зал≥зну ручку дверей до синього кольору, температура по металу переходить на зовн≥шню частину ручки ≥ пот≥м гукаЇ: У«аходь!Ф ∆≥нка беретьс¤ за ручку, обп≥каЇ долоню, в≥д болю та неспод≥ванки зойкаЇ, а голова вибухаЇ на всю колгоспну контору найвесел≥шим реготом. У’то ще? Ч гукаЇ до людей.Ч ўо, н≥хто не хоче? ќт ≥ добре! “реба працювати на колгоспному пол≥, а не випрошувати кон¤ дл¤ власного городу!Ф (ћ≥сце прикладу: с. —квар¤ва √лиц¤нського району на Ћьв≥вщин≥, головний геройЧголова колгоспу Ћаска).

я розм≥рковував так.  оли ти, чолов≥че, бачиш цю д≥йсн≥сть ≥ не розум≥Їш њњ несправедливост≥, тод≥ ти дурень.  оли ти бачиш д≥йсн≥сть ≥ розум≥Їш усю њњ несправедлив≥сть ≥ в тебе не свербл¤ть руки покласти њй край, тод≥ ти бо¤гуз. Ѕачити, розум≥ти ≥ не повстати супроти такоњ безмежноњ несправедливост≥ Ч значить, бути не людиною, а слимаком. “о хто ж ти: слимак чи людина?

” мене батько козацького роду ≥ мати (д≥воче пр≥звище —койбедо) теж козацького роду. ƒ≥ди-прад≥ди були людьми, а не слимаками. Ќевже ¤ буду г≥ршим пагоном на дерев≥ свого роду?

«а п≥вроку в –адех≥вському район≥ д≥йшов порозум≥нн¤ з≥ —тепаном ¬≥руном та ¬асилем Ћуцьковим про створенн¤ п≥дп≥льноњ парт≥њ п≥д назвою ”крањнська роб≥тничо-сел¤нська сп≥лка (”–——). ƒл¤ географ≥чного

розширенн¤ ”–—— в середин≥ 1959 року перейшов до √лин¤нського району. Ќаписав програму ”–——. ўоб усунутис¤ в≥д парт≥йноњ роботи ≥ мати б≥льше в≥льного часу, перев≥вс¤ з райкому парт≥њ до адвокатури ≥ д≥йшов порозум≥нн¤ з адвокатом ≤ваном  андибою та ≥нженером-землевпор¤дником ќлександром Ћюбови-чем з≥ Ћьвова.

ƒл¤ розширенн¤ географ≥њ ”–——  андиба перев≥вс¤ до адвокатури м. ѕеремишл¤ни.

7. 11. 1960 р. у Ћьвов≥ ≤.  андиба, —. ¬≥рун, ¬. Ћуць-к≥в, ¬ащук ≥ ¤ в≥дбули першу фундаторську зустр≥ч, обговорили програму ≥ через њњ гостр≥сть вир≥шили њњ знищити ≥ доручили мен≥ написати до наступноњ зустр≥ч≥, що мала в≥дбутис¤ 22.01.1961 року, ≥ншу програму, м'¤кшу.

я написав проект новоњ програми, що в сл≥дчих матер≥алах пройшла п≥д назвою УнотаткиФ.

20 ≥ 21 с≥чн¤ у справ≥ ”–—— арештували ≤вана  андибу, —тепана ¬≥руна, ќлександра Ћюбовича, ¬асил¤ Ћуцькова ≥ мене, а трохи згодом ≤вана  ≥п≥ша та …осипа Ѕоровницького.

” травн≥ 1961 р. Ћьв≥вський обласний суд засудив мене до страти,  андибу до 15 рок≥в, ¬≥руна до 11 рок≥в, Ћуцькова, Ћюбовича,  ≥п≥ша ≥ Ѕоровницького до 10 рок≥в ув'¤зненн¤ кожного.

ѕоза¤к перший проект програми не знищили,  ƒЅ ≥ суд усе звинуваченн¤ побудували на цьому першому проект≥ програми ”–——. ¬ерховний суд ”–—– зам≥нив мен≥ страту на 15 рок≥в ув'¤зненн¤, а  ≥п≥шу ≥ Ѕоровницькому зам≥сть дес¤тьох присудив по с≥м рок≥в ув'¤зненн¤.

ѕол≥тична платформа програми ”–—— становить грань пом≥ж двох етап≥в наших визвольних змагань: до ”–—— вс≥ про¤ви боротьби ≥дуть в основному п≥д гаслами збройноњ боротьби. Ќав≥ть т≥ групи, що зброњ не мали, розгл¤дали њњ ¤к головне знар¤дд¤ своЇњ тактики. ¬они були в≥длунн¤м минулого етапу боротьби. ”–——Ч новий етап.

” програм≥ ”–—— записано: Ућетоди дос¤гненн¤ нашоњ мети мирн≥, конституц≥йн≥Ф. јг≥тац≥¤ ≥ пропагандаЧ ось способи д≥¤льност≥ ”–——.

ѕерех≥д до аг≥тац≥њ вит≥кав не ≥з ненавист≥ до зброњ, а з ¤сного розум≥нн¤ неможливост≥ њњ: з ≥стор≥њ-бо знаЇмо, що п≥сл¤ поразки народу у всенародн≥й в≥йн≥ та

широкому масовому рус≥ наступаЇ пер≥од суму й розчарувань завдовжки в ц≥ле покол≥нн¤. ¬с¤ку нову серйозну в≥йну починаЇ нове покол≥нн¤. “аким чином, славне покол≥нн¤ бандер≥вц≥в виконало свою ≥сторичну м≥с≥ю ≥ б≥льше в≥д нього чекати н≥чого не можна булоФ «авданн¤ ж д≥¤ч≥в пром≥жних стад≥й, коли попередн≥й масовий рух зазнав поразки ≥ видихнувс¤, а до нового масового руху ще далеко, в тому й пол¤гаЇ, щоб боротис¤ супроти апат≥њ, знев≥ри в своњ нац≥ональн≥ зд≥бност≥, супроти розчарувань та трактуванн¤ поразки ¤к вироку невблаганноњ дол≥. «авданн¤ пол¤гаЇ в п≥дготовц≥ народу до нового масового руху за нац≥ональну свободу. ƒл¤ такоњ прац≥ потр≥бн≥ не скоростр≥л з багнетом, а натхненне слово з в≥рою в перемогу добра над злом, свободи над рабством, залежних, колон≥альних народ≥в над ≥мпер≥Їю. “ому

—м≥ле словоЧто наш≥ гармати, —в≥тл≥ вчинкиЧто наш≥ меч≥...

(ѕ. √рабовський)

я не боюс¤ тюрми ≥ ката Ч ¬они дл¤ мене не страшн≥. —трашн≥ше тюрма у р≥дн≥й хат≥, Ќевол¤ в р≥дн≥й сторон≥.

(¬.  ониський)

20.10.1961 року мене привезли конопл¤ною поштою до 7-го концтабору, що в с. —основц≥ ћордовськоњ ј–—–. Ќа ст≥нах у бараках вис≥ли правила режиму, що привернули мою увагу незаконн≥стю; на них не було позначено, хто њх ухвалив ≥ хто санкц≥онував ќтже, документ, що визначав юридичний статус в'¤зн≥в,

не мав юридичноњ чинност≥.

 онцтаб≥р нараховував близько 1800 ос≥б, з них близько половини украњнц≥, що переважно були повстанц≥,Чживе джерело ≥нформац≥њ дл¤ вивченн¤ нац≥онально-визвольного руху в п≥сл¤воЇнне цес¤тир≥чч¤. я вважав себе за щасливу людину, що потрапив у таке

середовище.

«устр≥ли мене дуже прив≥тно. ѕознайомивс¤ з ¬. √орбовим, ¬. ёрковим, ќ. ѕольовим, ћ.  остевим, ѕ. —трусом, ѕ, ƒол≥шн≥м, “. Ўинкаруком та багатьма-багатьма ≥ншими лицар¤ми нац≥онально-визвольного руху. ¬они розпов≥дали мен≥ про боротьбу, а ¤ прагнув п≥днести теоретичний р≥вень украњнськоњ молод≥,

намагаючись п≥дн¤ти њх ≥з р≥вн¤ стр≥льц≥в до р≥вн¤ командир≥в. ѕриблизно три роки цих зусиль показали марн≥сть прац≥ ≥ правоту  лаузев≥ца. ≤ тод≥, обговоривши проблему з “рохимом Ўинкаруком, ¤ перейшов до добору людей дл¤ ц≥лком певного м≥сц¤ в структур≥.

„ерез багато рок≥в ¤ побачив, що житт¤ сусп≥льства, ≥ особливо житт¤ людини,Чзанадто динам≥чне й м≥нливе ¤вище, щоб можна було створити життЇспро-можну незм≥нну структуру з розрахунком на к≥лька дес¤тир≥ч уперед. ≤ справа не так в тому, що члени структуриЧзвичайн≥ люди, живуть кожен у своЇму м≥кро-середовищ≥ ≥ зазнають його впливу, справа ще б≥льше в тому, що людина не може жити т≥льки минулим. ¬она перебуваЇ в сучасному, ¤к у р≥чковому русл≥, а воно пост≥йно, немов омиваючись водою, ставить перед людиною нов≥ й нов≥ завданн¤, зат¤гуЇ њњ в свою сучасну теч≥ю, в≥двод¤чи њњ все дал≥ й дал≥, в≥д минулого та вз¤того нею тод≥ на себе завданн¤.

¬ин¤тков≥ люди не п≥ддаютьс¤ впливу м≥кросередо-вища. ¬они зазнають впливу ширшого сусп≥льного тла ≥ сам≥ впливають на м≥кросередовище. ѕроте структуру не можна розраховувати на вин¤тков≥ ≥ндив≥дуальност≥. “ого й р≥шенн¤ проводу ќ”Ќ 1943 року про створенн¤ запасноњ мереж≥ на —х≥дн≥й ”крањн≥ практично майже н≥чого не дали. ≤ моњ кроки звелис¤ нан≥вець.

“аж плинн≥сть житт¤ робить безпл≥дною й пол≥тику економ≥њ сил. Ћюдина (знову кажу не про вин¤тков≥ ≥ндив≥дуальност≥)Чзм≥нна величина. —ьогодн≥ вонаЧзавз¤тий, см≥ливий, самов≥дданий стр≥лець, що безстрашно йде на ворога ≥ в раз≥ безвиход≥, не вагаючись, пускаЇ соб≥ кулю в лоб. ћинаЇ п'¤ть рок≥в/ ≥ в нењ зменшуЇтьс¤ завз¤тт¤, а через дес¤ть рок≥в вона може загалом остигнути до високого ≥деалу ≥ њњ серце почне т¤гтис¤ до с≥мейних принад та домашнього затишку. “аким чином, т≥, що њх кер≥вництво хот≥ло заощадити дл¤ майбутнього, перестали бути такими, ¤кими колись були, ≥, отже, ви¤вилис¤ непридатними, ¬они з≥в'¤ли, не давши плоду. ј коли б загинули у боротьб≥, своЇю кров'ю зросили б грунт, що неминуче породив би нових борц≥в за волю. ¬ажлива перемога, але ще важлив≥ший фактор боротьби: доки нац≥¤ боретьс¤, у н≥й пульсуЇ кров Ч вона живе. ≤ ¤кщо не сьогодн≥, то завтра вона неодм≥нно здобуде соб≥ волю.

” сосновському концтабор≥ пров≥в соц≥олог≥чне досл≥дженн¤ на тему еволюц≥њ св≥тогл¤ду молодих рос≥йських пол≥тв'¤зн≥в. ѕоза¤к законом≥рн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤ у великому числ≥, ¤ розпитав про зм≥ну пол≥тичних погл¤д≥в у довол≥ великоњ к≥лькост≥ молодих рос≥¤н, —в≥дченн¤ показали, що у таб≥р вони приход¤ть з демократичними ≥деалами (вимагали права висувати по к≥лька кандидат≥в у депутати, багатопарт≥йноњ системи, незалежних профсп≥лок тощо), а рок≥в за три ставали шов≥н≥стами ≥ палкими захисниками ≥мпер≥њ –оманових. «а той же строк молод≥ украњнц≥ з≥ —х≥дноњ ”крањни засвоювали державницьку ≥дею ≥ розв'¤зували соб≥ дилему: включитис¤ у боротьбу за свою державу ≥ згноњти усе своЇ житт¤ в тюрм≥ чи, розум≥ючи шл¤хетн≥сть боротьби за ≥нтереси народу, пошкодувати самого себе, потихеньку в≥д≥йти в≥д активних д≥¤ч≥в ≥ спок≥йно прожити решту житт¤ в с≥мейному затишному кубельц≥. ” такому вин¤тково активному плюрал≥стичному середовищ≥ дл¤ прозр≥нн¤ забамбулених оф≥ц≥йною пропагандою потр≥бно аж три роки!

¬еликим джерелом натхненн¤ в таб≥рному житт≥ було сп≥лкуванн¤ з литовц¤ми, естонц¤ми та латв≥йц¤ми. ќсобливо з литовц¤ми. ¬≥д першого дн¤ таб≥рного житт¤ до останнього року ув'¤зненн¤ (коли 20 кв≥тн¤ 1987 року пров≥в Ѕ. √а¤ускаса на засланн¤) ¤ пост≥йно мав њх соб≥ поруч¤к добрих союзник≥в ≥ друз≥в.

1966 року до мордовських концтабор≥в привезли нову генерац≥ю украњнських пол≥тв'¤зн≥в. ¬≥д 1966 року починаЇтьс¤ нова стор≥нка в ≥стор≥њ пол≥ттабор≥в. ƒоти вс≥ напр¤мки пол≥тв'¤зн≥в ор≥Їнтувалис¤ на п≥дп≥льн≥ методи прац≥. √енерац≥¤ 1966 року привезла ор≥Їнтац≥ю на легальну працю. ƒоти зв'¤зк≥в ≥з закордоном бо¤лис¤ ≥ не мали, нова генерац≥¤ привезла зв'¤зки з демократичним «аходом ≥ цього зовс≥м не приховувала. ƒо 1966 року т≥льки окрем≥ в'¤зн≥ в≥дстоювали й обірунтовували в≥дкрито свою Уантисов≥тськуФ плагфор-му, нова генерац≥¤ в≥дкрито й см≥ливо доводила свою правоту.

¬≥д прињзду до концтабор≥в новоњ генерац≥њ починаЇтьс¤ змаганн¤ з адм≥н≥страц≥Їю, ¤кого доти не було пол≥тв'¤зн≥ збирають факти грубого порушенн¤ закон≥в ≥ прав в'¤зн≥в ≥ передають њх до св≥товоњ демократичноњ громадськост≥, а адм≥н≥страц≥¤ намагаЇтьс¤ не допустити виходу такоњ ≥нформац≥њ за меж≥ табору. ƒух в'¤зн≥в ожив, ≥ нав≥ть стар≥ люди п≥дн¤ли голови. ¬исока осв≥чен≥сть та ≥нтел≥гентн≥сть новоњ генерац≥њ украњнських пол≥тв'¤зн≥в наповнювала горд≥стю вс≥х украњнц≥в, нав≥ть пол≥цањв, ≥ створювала дуже незатишну атмосферу дл¤ малоосв≥ченоњ адм≥н≥страц≥њ. јби придушити пожвавленн¤, „  вл≥тку 1967 року в≥дправило до тюрми найактивн≥ших ≥з новоњ генерац≥њ ћихайла √орин¤, ¬алентина ћороза та ћихайла ћасютка, а також к≥лькох ≥з ран≥ших пол≥тв'¤зн≥в (—в¤тослава  а-раванського, ћихайла Ћуцика та мене).

1968 року у ¬олодимирському централ≥ ¤ познайомивс¤ з фактичним кер≥вником ”крањнського нац≥онального фронту (що його розгромила „  1967 року) «инов≥Їм  рас≥вським, одним ≥з кращих син≥в сучасноњ ”крањни.

1970 р. у вересн≥ з володимирськоњ в'¤зниц≥ мене перевезли до 3-го концтабору в село Ѕарашево ћордовськоњ ј–—–.

10 грудн¤ провели голод≥вку протесту проти порушенн¤ загальноњ декларац≥њ прав людини, поставили орган≥зовано вперше перед московською владою вимогу надати пол≥тв'¤зн¤м окремий юридичний статус та вимагали перевести украњнц≥в дл¤ подальшого в≥дбуванн¤ кари на ”крањну.

јдм≥н≥страц≥¤ мордовських концтабор≥в ви¤вилас¤ неспроможною перет¤ти канали виходу ≥нформац≥њ, ≥ тому в липн≥ 1972 року  ƒЅ транспортував 500 найактивн≥ших пол≥тв'¤зн≥в на ”рал, щоб там повн≥стю ≥золювати њх в≥д св≥ту.

«маганн¤ тривало.

Ќа ”рал≥ в  учин≥ 1973 року мав задоволенн¤ познайомитис¤ з рос≥¤нином ™гором ƒавидовим, демократом посл≥довним аж до такоњ м≥ри, що визнавав право ”крањни на в≥докремленн¤ в≥д –ос≥њ. ¬≥н належав до нового рос≥йського дисидентства. ¬оно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д попередн≥х рос≥йських пол≥тв'¤зн≥в значно б≥льшою демократичн≥стю, ≥ це вс≥х нерос≥¤н дуже радувало.

1974 року „усовський райнарсуд ѕермськоњ област≥ засудив в≥д украњнц≥в мене, в≥д литовц≥в ™.  удорку ≥ в≥д Їврењв ƒ. „орноглаза до ув'¤зненн¤ у закриту володимирську тюрму за орган≥зац≥ю страйку в кучин-ськ≥й 3-й зон≥, до ¤кого нас примусило побитт¤ пол≥тв'¤зн¤ украњнц¤ —. —апел¤ка.

” ¬олодимир≥ ¤ познайомивс¤ з чудовими рос≥¤нами ¬олодимиром Ѕуковським та ¬олодимиром Ѕалахановим. «годом вдруге зустр≥вс¤ з нашим кра¤нином з Ћондона ћиколою Ѕудулаком-Ўаригиним, що не втрачав гумору нав≥ть тод≥, коли тиск кров≥ п≥д≥ймавс¤ за 220 ≥ все його обличч¤ аж син≥ло. ѕоталанило сид≥ти з јнатол≥Їм «доровим, ќлесем —ерг≥Їнком, ЇвреЇм яковом —усленським.

∆итт¤ з такими чудовими людьми в будь-¤ких умо-винах стаЇ ц≥каве ≥ зм≥стовне.

ћи розробили довол≥ докладний проект закону, що мав окремо в≥д карних злочинц≥в регулювати умови утримуванн¤ в ув'¤зненн≥ пол≥тичних в'¤зн≥в, ≥ п≥дписали разом з ≥ншими (всього 72 чол.) та спр¤мували в день пол≥тв'¤зн¤ —–—– 30.10.1974 р. до  ом≥с≥њ законодавчих передбачень ¬ерховного —ов≥ту —–—–.

” тюрм≥ мене зустр≥ли знайом≥ з першого разу адм≥н≥стративн≥ особи: начальник п≥дполковник «ав'¤лк≥н, упириц¤ в образ≥ начальниц≥ санчастини ќлена ћиколањвна Ѕутова, п≥дступний кедеб≥ст ћ, ќ. ќбрубов, –о-гов та ≥н. «апекл≥ шов≥н≥сти, вони люто ненавид≥ли украњнських патр≥от≥в, а розмови про неминуч≥сгь виходу ”крањни з-п≥д ћоскви перетворювалис¤ в суц≥льний натиск зла, ≥ все робили дл¤ того, щоб нас покал≥чити ≥ вивести з лав противник≥в ≥мпер≥њ.

ѕершого разу вони покал≥чили мене. ÷ього разу вир≥шили знищити морально ≥ спр¤мували до риб≥н-ськоњ психл≥карн≥ дл¤ досл≥дженн¤ псих≥чноњ повноц≥нност≥. ≤ хоч начальник корпусу, де ¤ був, ≥ головний л≥кар психл≥карн≥ казали, що мен≥ н≥чого в них робити, п≥д тиском  ƒЅ через м≥с¤ць мене виписали з д≥агнозом ≥похондричний синдром ≥ визнали за ≥нвал≥да ≈≤ групи.  оли ж, зв≥льнившись 1976 року, ¤ хот≥в скористатис¤ з ц≥Їњ ≥нвал≥дност≥ дл¤ одержанн¤ пенс≥њ, з –иб≥нська над≥слали дов≥дку, що ¤ не ≥нвал≥д, а ≥нвал≥дн≥сть вони дали мен≥ тимчасово дл¤ в≥дпочинку Ч ¤к≥ доброд≥њ знайшлис¤≥

21 с≥чн¤ 1976 року минав терм≥н ув'¤зненн¤. ўоб не дати можливост≥ зањхати в ћоскву до матер≥ ¬. Ѕу-ковського та дружини ¬. Ѕалаханова та ≥нших знайомих ≥з св≥жою ≥нформац≥Їю про тортури у ¬олодимирському централ≥, мене схопили в день голод≥рки 10.12.1975 року ≥ повезли до „ерн≥гова, протримали у в'¤зниц≥ до 21 с≥чн¤ 1976 року ≥ зв≥льнили.

„ерн≥г≥в ¤к географ≥чне м≥сце мен≥ подобаЇтьс¤, але ¤к м≥сце людей справив на мене жахливе враженн¤;

старше покол≥нн¤ знаЇ украњнську мову ≥ вм≥Ї нею розмовл¤ти (хоч послуговуЇтьс¤ нею лишень принаг≥дно), середнЇ покол≥нн¤ розум≥Ї украњнську мову, але розмовл¤ти вже не вм≥Ї, молодше покол≥нн¤ майже не розум≥Ї украњнськоњ мови. «начить, за тепер≥шнього стану справ, за тепер≥шн≥х темп≥в русиф≥кац≥њ мине ще одне покол≥нн¤, ≥ ”крањна в „ерн≥гов≥ пропала!

ўо ж робити? ƒопустити загибель ”крањни? Ќехай згинуть наш≥ чудов≥ п≥сн≥, наш≥ звичањ, традиц≥њ, наша культура ≥ оц≥ черн≥г≥вськ≥ безт¤мн≥ нащадки козацькоњ кров? ≥ слави нехай зацвенькають по-московському та утнуть про Уƒуню-тонкопр¤хуФ на крутих десн¤нських берегах?!

ќ, н≥! ’ай краще ¤ помру в тюрм≥, ан≥ж дивитис¤ спок≥йно, ¤к тут плюндрують ”крањну,Ч ск≥льки маю сили, чинитиму оп≥р русиф≥кац≥њ! Ќе можна допустити, щоб ворог подужав!

≤ ¤ почав д≥¤ти. —початку сам. ј у вересн≥ 1976 р. ћикола –уденко запропонував створити украњнську √ельс≥нкську групу. я пристав на пропозиц≥ю, побачивши в н≥й см≥ливий ≥ пол≥тичне вельми прозорливий крок. ѕ≥сл¤ початковоњ акц≥њ фундаторами групи захот≥ли стати й молод≥ люди ћ. ћатусевич та ћ. ћарино-вич, а також моњ давн≥ побратими ќлекса “ихий та ≤ван  андиба, таким чином, усього нас стало 10 ос≥б: Ѕердник, √ригоренко,  андиба, ¤, ћатусевич, ћаринович, ћешко, –уденко, —троката, “ихий.

5 лютого 1977 року арештували –уденка ≥ “ихого, у кв≥тн≥Чћатусевича ≥ ћариновича. ћене дуже радувало, що знаход¤тьс¤ все нов≥ й нов≥ люди, готов≥ вступити до групи ≥ заповнити прогалини в њњ р¤дах. Ѕачачи, що йдуть сатан≥ в пащу Ч просто в тюрму, вони все-таки йшли Чсправд≥ вз≥рцева жертовн≥сть за справедлив≥сть ≥ волю!

12 грудн¤ 1977 року арештували мене. 10 грудн¤ ¤ зак≥нчив зверненн¤ до Ѕелградськоњ наради 35-ти держав про дискрим≥нац≥ю украњнц≥в у сфер≥ права ≥ передав молодиц≥, що щасливо довезла його до  иЇва.

ѕ≥д час сл≥дства ¤ добре знав, ¤кий строк ув'¤зненн¤ чекаЇ на мене ≥ ¤к≥ умови ув'¤зненн¤. ќголосив го-лод≥вку протесту проти несправедливого арешту, показанн¤ давати в≥дмовивс¤, в≥дмовивс¤ в≥д сов≥тського громад¤нства ≥ вперше прийн¤в душею думку про смерть ¤к не найг≥рший поворот дол≥. «а дес¤ть рок≥в (в≥д 50-ти до 60-р≥чного в≥ку) зум≥в би написати щось пут¤ще, а так... це 10 рок≥в суц≥льноњ ≥нтелектуальноњ

деградац≥њ, п≥сл¤ ¤коњ ¤кщо й залишитьс¤ ф≥зична скла водити по паперов≥ писалом, то не залишитьс¤ достатнього об'Їму пам'¤т≥ дл¤ створенн¤ синтетичне ц≥льноњ прац≥. „и варто мучитис¤ 10 рок≥в, щоб пот≥м вийти н≥ на що неспроможним кал≥кою?.. ™дина думка, що втримала на св≥т√, була: ¤ сам господар свого житт¤ ≥ завжди, незалежно н≥ в≥д ¤коњ влади, можу припинити його, ¤кщо воно стане не вартим продовженн¤. “ого посп≥шати не варт.

„ерн≥г≥вський обласний суд у м. √ородн≥ (де жив брат ¬≥ктор, а ’рип≥вка з батьками лишень за два к≥лометри) визнав мене за особливо небезпечного рецидив≥ста ≥ засудив до дес¤ти рок≥в ув'¤зненн¤ та п'¤ти рок≥в засланн¤.

20.10.1978 року мене привезли до тоњ ж самоњ —ос-новки ћордовськоњ ј–—–, в ¤к≥й 17 рок≥в тому почав був своЇ в'¤зенське житт¤. “≥льки тод≥ була то ве-лика зона, а тепер через дорогу в≥д нењ маленька в'¤зниц¤-…дучи в прокл¤те м≥сце, не раз згадував Ўевченка:

ƒалекий шл¤х, пане брате,

«наю його, знаю Ч

јж на серц≥ похолоне,

як його згадаю...

≤ њхав. (’оч можна було ≥ не њхати).

«устр≥в мене ќлекса “ихий, ≤ван √ель та ≥нш≥ знайом≥ украњнц≥ та неукрањнц≥.

« тюрми вдавалос¤ в≥дправл¤ти ≥нформац≥ю у св≥т широкий ≥ таким чином розкривати перед демократичним св≥том безправн≥сть сов≥тських громад¤н та деспотичну сутн≥сть брежнЇвського режиму.

ѕоза¤к перет¤ти канал виходу ≥нформац≥њ адм≥н≥страц≥њ також не вдавалос¤, в лютому 1980 року нас ус≥х перевезли на ”рал до спец≥ально збудованоњ тюрми у с.  учин≥, що метр≥в за 200 в≥д суворого концтабору.

Ќезабаром через агентуру поширили чутку, що н≥хто ≥з зони не вийде живий, ¤кщо не розкаЇтьс¤ у своњй д≥¤льност≥. « роками брутальн≥сть посилювалас¤, ≥ вже уповноважений  ƒЅ сам казав: Уяк же ми випускатимемо вас на волю, коли ви не роззброњлис¤. ¬и ж продовжуватимете боротис¤ проти нас. Ќ≥, таких людей ми не випускатимемо живимиФ.

ѕоступово ми зжилис¤ з думкою, що чесна смерть у  учин≥, либонь, ≥ буде нашою останньою послугою ”крањн≥.

1981 року ≥з сувороњ зони вз¤ли јндр≥¤ “урика до пермськоњ тюремноњ л≥карн≥ майже дужим ≥ за м≥с¤ць

в≥дправили на тамтой св≥тЧтак в≥н заплатив за св≥й п≥дпис п≥д документом 19-х! 1982 року помер ћихайло  урка (≥з генерац≥њ бандер≥вц≥в).

1983 року 5 травн¤ помер ќлекса “ихий. ƒл¤ мене цей р≥к був особливо важкий. ќкр≥м власного балансуванн¤ на гран≥ житт¤ ≥ смерт≥, ¤ втратив кращого побратима, а в жовтн≥ померли батько ≥ за 10 дн≥в п≥сл¤ батька помер брат ¬≥ктор.

5 вересн¤ 1984 р. у ƒень пам'¤т≥ жертв червоного терору пок≥нчив житт¤ самогубством м≥й другий побратим ёрко Ћитвин. ÷ього ж року помер в≥д нелюдських знущань ¬алер≥й ћарченко. ¬≥н заплатив за те, що оприлюднив демократичному св≥тов≥ документи ћ≥н≥стерства осв≥ти про прискоренн¤ русиф≥кац≥њ украњнц≥в.

1985 року, напередодн≥ ƒн¤ пам'¤т≥ жертв червоного терору, не стало ¬асил¤ —туса.

ѕ≥сл¤ смерт≥ —туса настала де¤ка полегк≥сть. ѕроте ще й 1986 року  ƒЅ застосовував стар≥ методи розправи з≥ своњми ≥дейними супротизникеми ≥ зачдаваа удар≥в нижче по¤са.

13 вересн¤ 1986 року мене вз¤ли з кучинськоњ в'¤зниц≥ ≥ привезли до пермськоњ тюрми. «в≥дти ¤ мав уже не вийти. ≤ т≥льки великий досв≥д допом≥г уникнути смерт≥ та молитва, що там њњ склав:

Ѕоже, створив ти мене,

ƒав мен≥ душу ≥ т≥ло,

¬изначив долю мою,

¬казавши великеЇ д≥ло.

Ѕоже, поклав мен≥ йти.

 р≥зь тюрми й безмежн≥њ муки

Ўл¤х до св¤тоњ мети,

яку ос¤гнуть вже онуки.

¬ час лютих удар≥в в невол≥

я чую п≥дтримку твою Ч

” хворому й кволому т≥л≥

“и зм≥цнюЇш душу мою.

Ѕоже, з юнацьких рок≥в

ѕрагну до вол≥ ¬крањни.

Ћеле, так мало зробив Ч

¬иснажив геть ус≥ сили!

Ѕоже, молю одного:

ƒай волю моњй ”крањн≥!

… н≥коли не вчуЇш мого

∆алю за смерть на чужин≥!

я вижив, ≥ мене спр¤мували до „ерн≥гова, де з 26 вересн¤ до 4 грудн¤ полковник √ерасименко пров≥в з≥ мною к≥лька бес≥д, а тюрма чинила свою справу<

4 грудн¤ в≥дправили назад до  учина. ”  азан≥ за ст≥ною в сус≥дн≥й камер≥ сид≥в харк≥в'¤нин јнцупов ™вген ћихайлович, ¤кий через необачн≥сть щодо умов утриманн¤ в сл≥дчому ≥зол¤тор≥ зазнав ≥нфаркту.

¬≥д  азан≥ до ѕерм≥ њхали разом. ” ѕерм≥ розсадили, ≥ ¤ сид≥в сам. ≤ знову √осподь ур¤тував мене. 11 с≥чн¤ прињхав до кучинськоњ в'¤зниц≥.

 оли нас привезли були з ћордов≥њ до  учина 1980 р., кап≥тан  ƒЅ „ипкасов сказав мен≥, що впродовж усього строку  ƒЅ не посадить мене н≥ з одним членом √ельс≥нкськоњ групи до одн≥Їњ камери. ÷≥Їњ настанови вони ≥ дотримувалис¤ до 1987 року. 1987 року настанова, мабуть, застар≥ла, ≥ мен≥ поталанило посид≥ти з тиждень ≥з ћихайлом √оринем, а пот≥м ≥з —ка-личем, —окульським,  алиниченком, –убаном ≥, нарешт≥, найдовше (з травн¤ до вињзду з  учина 8.12.1987 раку) з √рицьком ѕриходьком.

9 грудн¤ спр¤мували конопл¤ною поштою на засланн¤.

30 с≥чн¤ 1988 року прибув до с. Ѕерез≥вки ѕара-бельського району “омськоњ област≥ Ч м≥сц¤ мого засланн¤.

ѕеред спр¤муванн¤м на засланн¤ в  учино у супров≥дному документ≥ написали: У... 5 рок≥в засланн¤. –ежим суворийФ.

¬≥дпов≥дно до цього паперу вс≥х пересильних заморожували та морили голодом у карцерних камерах. ” парабельськ≥й м≥л≥ц≥њ наклали адм≥н≥стративний нагл¤д ≥, таким чином, до обмежень засланн¤ додали ще обмеженн¤ адм≥н≥стративного нагл¤ду.

Ќагл¤д ¤ оскаржив, ≥ його в березн≥ скасували.

ѕ≥д час перебуванн¤ в „ерн≥гов≥ 1986 року на запитанн¤ полковника √ерасименка ¤ по¤снив, що коли б була можлив≥сть вињхати за кордон, вињхав би до јмерики.  оли б у —–—– була можлив≥сть висловлювати своњ думки ≥ в≥дстоювати ≥нтереси ”крањни, ¤ не њхав би за кордон, бо люблю не јмерику, а ”крањну, коли ж тут не можна в≥дкрито висловлювати своњ погл¤ди ≥ за мною пост≥йно чигатиме нова тюрма, то краще вињхати. я не м≥н¤ю ”крањну на јмерику, ¤ м≥н¤ю тутешню неволю на заокеанську свободу.

Ўановне товариство з украњнськоњ √ельс≥нкськоњ групи обрало мене головою групи. ƒ≥¤льн≥сть групи в≥д заснуванн¤ ¤ вважав корисною дл¤ добра украњнськоњ справи, ≥ коли тепер, в умовах перебудови й демократизац≥њ сов≥тського сусп≥льства, з'¤вилас¤ можлив≥сть в≥дновити д≥¤льн≥сть групи, ¤ радий њњ вс≥л¤ко актив≥зувати.

Ћибонь, це й спричинилос¤ до того, що 23.04.1988 р. полковник √ончар в≥д ≥мен≥ верх≥в запропонував мен≥ написати за¤ву про вињзд за кордон, нагадавши, що в „ерн≥гов≥ ¤ висловлював бажанн¤ вињхати.

«а п≥втора року обставини зм≥нилис¤. –озширилас¤ можлив≥сть говорити правду та обстоювати украњнськ≥ нац≥ональн≥ ≥нтереси. «'¤вилас¤ можлив≥сть в≥дновити д≥¤льн≥сть украњнськоњ √ельс≥нкськоњ групи, ≥ за самвидав уже не суд¤ть. ¬имальовуЇтьс¤ перспектива на створенн¤ не просто неформальних груп, а груп пол≥тичноњ д≥њ, що в недалекому майбутньому може стати правом пол≥тичноњ д≥¤льност≥ та створенн¤ пол≥тичних парт≥й.

« огл¤ду на добро справи сл≥д би жити на ”крањн≥, а не њхати за кордон. Ѕерез≥вка Ч теж не ”крањна. јле в Ѕерез≥вц≥ майже половина населенн¤ украњнц≥. ¬они њзд¤ть на ”крањну, мають листи з ”крањни. « Ѕерез≥вки, ¤к мен≥ здаЇтьс¤, легше в≥дчувати пульс житт¤ ”крањни, н≥ж його можна було б в≥дчувати з Ќью-…орка.

«в≥сно, дл¤ реал≥зац≥њ своњх потенц≥й у галуз≥ теор≥њ Ќью-…орк незр≥вн¤нно краще займаЇ м≥сце, н≥ж Ѕерез≥вка. “а ¤ думаю, що дл¤ ”крањни тепер не так потр≥бне ще одне теоретичне обгрунтуванн¤ права на самост≥йне м≥сце п≥д сонцем, ¤к практичн≥ д≥њ на поверненн¤ соб≥ своЇњ нац≥ональноњ сутност≥ на своњх етн≥чних земл¤х.

∆иттЇпис учасника нац≥онально-визвольних змагань становить громадський ≥нтерес, очевид¤чки, у двох аспектах, а саме: розвиток ≥ формуванн¤ нац≥онально-визвольноњ ≥деолог≥њ ¤к його особистих переконань ≥, по-друге, його практична д≥¤льн≥сть.

1. я пор≥вн¤в був в≥к революц≥онер≥в 1870-х рок≥в з в≥ком сов≥тських пол≥тв'¤зн≥в 1970-х рок≥в. ¬и¤вл¤Їтьс¤, сто рок≥в тому революц≥онери були значно молодш≥.

ƒруге, за спостереженн¤ми комун≥стичних пропагандист≥в, на ”крањн≥ вперше до церкви люди (переважно ж≥нки) у 1970-х роках ≥шли у в≥ц≥ близько сорока рок≥в.

“аким чином, маЇмо факт п≥знього дозр≥ванн¤ до рев≥з≥њ оф≥ц≥йноњ ≥деолог≥њ.

ѕричина? ѕричина в тотальност≥ комун≥стичноњ пропаганди. Ћюдей забамбулюють ≥з дошк≥льного в≥ку до виходу на пенс≥ю через газети, рад≥о, к≥но, пол≥тзан¤т-т¤, комплекс пол≥тизованих наук, збори, наради ≥ т. ≥н. —истема забамбулюванн¤ побудована так, щоб пост≥йно тримати кожну людину п≥д своњм впливом ≥ не дати ѓй жодних можливостей вислизнути з-п≥д цього впливу.

“ому, ¤кщо нав≥ть у юнака виникла думка про потребу нац≥онального визволенн¤, в≥н дуже довго борсаЇтьс¤ в тенетах оф≥ц≥йноњ ≥деолог≥њ, заки здужаЇ нагромадити достатню к≥льк≥сть факт≥в ≥ аргумент≥в на спростуванн¤ брехливост≥ та теоретичноњ неспроможност≥ оф≥ц≥йноњ ≥деолог≥њ та доведенн¤ теоретичноњ правильност≥ засновк≥в теор≥њ нац≥онального визволенн¤.

Ќе можна легковажити фактом, що ћарксова теор≥¤ про переваги великоњ держави Ч антитеза теор≥њ в≥докремленн¤ нац≥њ Ч покладена в основу низки наук, що в сукупност≥ обірунтовують великодержавну ≥деолог≥ю в≥д найвищого ф≥лософського теоретичного ос¤гненн¤ св≥ту через ≥сторичний матер≥ал≥зм до нижнього р≥вн¤ пол≥тичного по¤сненн¤ практичних р≥шень, тобто вона розрахована задовольнити запити людей в найширшому д≥апазон≥ њхн≥х теоретично-п≥знавальних зд≥бностей.

яка б ф≥кц≥¤ не була в основ≥ теор≥њ, сама теор≥¤ розроблена докладно ≥ глибоко.

я не став зупин¤тис¤ на довгому й важкому доланн≥ численних постулат≥в оф≥ц≥йноњ ≥деолог≥њ в умовах перебудови й демократизац≥њ, бо цей опис викликав би нудоту. я згадав емоц≥йн≥ моменти, що, закарбувавшись у пам'¤т≥, в години теоретичних вагань привертали увагу до себе ≥, незважаючи на будь-¤ку хитромудру теоретичну побудову, примушували в≥ддавати перевагу здоровому глуздов≥ Ч найкращому судд≥ в питанн¤х сусп≥льноњ ≥стини та справедливост≥.

2. ѕрактична д≥¤льн≥сть д≥¤ча пром≥жних стад≥й розвитку поневоленоњ нац≥њ (коли один масовий рух уже зак≥нчивс¤, а новий ще не настав) просв≥т¤нство, аг≥тац≥¤ ≥ пропаганда.

ќрган≥зац≥йна частина п≥дготовки до такоњ д≥¤льност≥ в≥дбуваЇтьс¤ консп≥ративне, але поза¤к метаЧпоширенн¤ ≥дей Ч за своЇю природою публ≥чна, то ≥н≥ц≥атори вже на орган≥зац≥йн≥й стад≥њ поширюють своњ крамольн≥ ≥дењ ≥ на другому-третьому роц≥ навод¤ть агент≥в на св≥й сл≥д ≥ опин¤ютьс¤ за іратами.

ћожна у власн≥й хат≥ точити багнет таЇмно в≥д влади хоч сто рок≥в, але поширювати ≥дењ таЇмно в≥д влади довго неможливо. «а моњми досл≥дженн¤ми на великому числ≥ середн¤ тривал≥сть в≥д початку практичноњ прац≥ до арешту становить близько трьох рок≥в.

ѕ≥сл¤ цих трьох рок≥в настаЇ довгий час ув'¤знен-н¤, де людина знову теоретизуЇ. ƒосв≥д орган≥зац≥йноњ д≥¤льност≥, що його вона набуваЇ в ув'¤зненн≥, обмежений уже хоч би через обмежен≥сть соц≥альноњ структури контингенту в'¤зн≥в. Ќамаганн¤ компенсувати обмежен≥сть за допомогою умогл¤дних проекц≥й на широке сусп≥льне тло трохи допомагаЇ, проте не може ц≥лковито надолужити структурноњ соц≥альноњ неповноти.

÷ей короткий життЇпис не м≥г бути повний, бо в≥н не давн¤ ≥стор≥¤, а сучасн≥сть.

 адеб≥сти тепер п≥дкреслюють, що вони оф≥цери ≥ робл¤ть те, що њм наказують. ”чора робили одне, сьогодн≥ Ч друге, а завтра, мовл¤в, може все знову перем≥нитис¤... ≤ вони робитимуть дотепер≥шнЇ Ч будуть хапати, душити, нищити. ¬они мр≥ють про поверненн¤ УнормальнихФ пор¤дк≥в брежнЇвського зразка. 1 готуютьс¤ до поверненн¤, перехоплюючи розмови, листи, статт≥ та нагромаджуючи њх у досьЇ на нас.

ћи мр≥Їмо, щоб старе не повернулос¤. —таре ≥ не повернетьс¤. јле зигзаг, за ¤кого агентурн≥ досьЇ стануть матер≥алами звинуваченн¤, виключати не можна. я можу ризикувати собою, але не маю права наражати на неприЇмност≥ ≥нших. « огл¤ду на це мушу проминути у своЇму життЇпис≥ де¤к≥ ранн≥ факти та певн≥ ≥мена ≥ ц≥кав≥ моменти з нашого в'¤зн≥вського житт¤.

[“равень 1988 року с. Ѕерез≥вка —иб≥р]

Hosted by uCoz