—»ћќЌ ѕ≈“Ћё–ј

  
—имон ѕетлюра ўо знаЇмо про —имона ѕетлюру? Ќеначе все, а разом з тим н≥чого. ∆итт¤ його - ¤к великодн¤ казка. ѕрийшов ≥з безв≥ст¤ народних будн≥в, веселкою на обр≥ю з'¤вивс¤, загинув та - не вмер... 

—имон ѕетлюра жив ≥ працював у нас перед очима. Ќе було в його житт≥ романтики н≥ загадковост≥, не було таЇмниць н≥ обрахованости. ”с≥ - при¤тел≥ й вороги, товариш≥ й противники його - бачили й знали, за що змагавс¤ в≥н, ¤ку мету перед собою мав, за що загинув. 

∆итт¤ —имона ѕетлюри розпод≥л¤Їтьс¤ на дв≥ - нер≥вн≥ к≥льк≥стю л≥т i нер≥внозначн≥ зм≥стом - частини. ѕерша з них - до початк≥в 1917 року, що означив собою бурхливий пот≥к революц≥йноњ доби на —ход≥ ™вропи взагал≥, на наш≥й батьк≥вщин≥ зокрема; друга частина датуЇтьс¤ роками 1917-1926. 

Ќародивс¤ —имон ѕетлюра у ѕолтав≥, в козацьк≥й родин≥, що перейшла з села до м≥ста, де батько його мав др≥бний в≥зницький промисел. √енеалог≥¤ тоњ родини нам нев≥дома, не знаЇмо н≥чого про предк≥в —имона ѕетлюри з боку батька н≥ з боку матер≥. ≤ хто знаЇ, чи будемо колись щось про те знати, бо ж за пер≥од б≥льшовицькоњ надвлади на ”крањн≥ метрики та ≥нш≥ документи значною м≥рою знищено. 

“ак само мало знаЇмо про дит¤ч≥ роки —имона ѕетлюри. ѕерв≥сну осв≥ту свою в≥н д≥став у полтавськ≥й бурс≥, продовжуючи њњ в духовн≥й сем≥нар≥њ того ж таки м≥ста. ÷е не Ї випадок дл¤ тод≥шн≥х час≥в ≥ тод≥шн≥х обставин, що дитина з св≥тськоњ родини д≥ставала осв≥ту в школ≥ духовн≥й. “о була дол¤ багатьох д≥тей б≥дного стану, що њх батьки дбали про њх майбутню долю та неспроможн≥ були витрачати б≥льшого гроша. —в≥тська школа - г≥мназ≥¤ та за нею ун≥верситет - була до певноњ м≥ри прив≥лейованою та вимагала великих кошт≥в, а духовна була дешевою ≥ приступною дл¤ вс≥х стан≥в, бо на нењ не поширювавс¤ в≥домий старорежимний циркул¤р м≥н≥стерства осв≥ти про "кухарчиних д≥тей", перед ¤кими мали бути фактично замкнен≥ двер≥ рос≥йських г≥мназ≥й. 

Ћихом поминати духовноњ школи не сл≥д. Ѕув у нењ хоч би той уже плюс, що майже вс≥ њњ учн≥ походили ≥з стан≥в с≥льського населенн¤, - чи то з самого сел¤нства чи з близьких до нього верств. “ому серед бурсак≥в та сем≥нарист≥в в ”крањн≥ н≥коли не вигасало украњнське нац≥ональне почутт¤, бо нав≥ть перебуваючи в рос≥йськ≥й школ≥, не одривалис¤ вони од украњнського оточенн¤ та од украњнськоњ стих≥њ. 

ѕо ѕолтав≥ знаходимо —имона ѕетлюру у Ћьвов≥. ¬игнаний ≥з сем≥нар≥њ, ¤к казали тод≥ "з вовчим б≥летом", себто без права вступити до ≥ншоњ рос≥йськоњ школи, опинивс¤ в≥н за кордоном. ÷е було ¤вище нормальне дл¤ тод≥шньоњ пол≥тизованоњ молод≥. јле характерним дл¤ юнака —имона ѕетлюри було те, що подавс¤ в≥н не до Ѕерл≥на, ѕарижа чи Ўвейцар≥њ, де скупчувалис¤ тод≥ вс≥, кому з тоњ чи ≥ншоњ причини т≥сно було жити в колишн≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. ¬ибрав в≥н пров≥нц≥¤льний дл¤ ™вропи Ћьв≥в тому, що там було вогнище украњнського руху, що у льв≥вському ун≥верситет≥ можна було слухати лекц≥њ украњнських професор≥в, що викладали украњнською мовою. ” Ћьвов≥ ж —имон ѕетлюра, по-перше, означив себе пол≥тично, бо вступив до складу –еволюц≥йноњ украњнськоњ парт≥њ (–”ѕ), що року 1900 була заснована тод≥шньою молоддю на ¬елик≥й ”крањн≥, але штаб св≥й розташувала на територ≥њ украњнського населенн¤ в межах колишньоњ јвстр≥њ за допомогою старшоњ, а особливо молодшоњ галицькоњ та буковинськоњ ≥нтел≥генц≥њ. 

ѕ≥сл¤ Ћьвова застаЇмо —имона ѕетлюру на  убан≥ за учительською, пот≥м статистично-арх≥вною працею. “ам, на широких прикавказьких степах, перехована ще була старовинна козацька традиц≥¤, що проминула вже давно дл¤ ”крањни. ћолодий —имон ѕетлюра з запалом вз¤вс¤ до вивченн¤ козацькоњ ≥стор≥њ та м≥сцевого житт¤. «  убан≥ повертаЇтьс¤ —имон ѕетлюра до  иЇва. «'¤вл¤Їтьс¤ в≥н там уже сформованою людиною, визначеною пол≥тично й ≥ндив≥дуально. Ѕуло то за час≥в першоњ рос≥йськоњ революц≥њ, коли перед украњнц¤ми в≥дкрилос¤ певне поле нац≥ональноњ прац≥. ≤ —имон ѕетлюра бере до рук найсильн≥шу ¤к на т≥ часи зброю - перо. ¬≥н - секретар „икаленковоњ "–ади", пот≥м редактор соц≥¤л-демократичного органу "—лово". Ќа той час –”ѕ уже перестала ≥снувати; члени њњ пристали до р≥зних украњнських парт≥й, а ¤дро –”ѕ прийн¤ло назву украњнськоњ соц≥¤л-демократичноњ парт≥њ. ƒо складу ц≥Їњ групи належав ≥ —имон ѕетлюра. 

ѕогром украњнськоњ пол≥тичноњ сп≥льноти викинув —имона ѕетлюру за меж≥ ”крањни; року 1907 знаходимо його в ѕетербурз≥. –ади хл≥ба насущного служить в≥н у приватному транспортовому товариств≥, а своњ пол≥тичн≥ ≥нтенц≥њ задовольн¤Ї працею в парт≥њ та в р≥зного роду украњнських гуртках, таких численних ≥ чинних на той час в колишн≥й рос≥йськ≥й столиц≥. ” ѕетербурз≥ —имон ѕетлюра не заживс¤. јвторов≥ цих р¤дк≥в г≥рко скарживс¤ в≥н, що йому душно в цьому болот≥ без сонц¤, св≥тла ≥ тепла. ¬≥н перењздить до ћоскви, знову ж таки на приватну службу - бухгалтером у б≥льшому п≥дприЇмств≥. «а тих час≥в одруживс¤ в≥н ≥з панною ќльгою з Ѕ≥льських; у ћоскв≥ народилас¤ йому й Їдина дитина його - донька Ћес¤. 

ћосква тод≥ - часи третьоњ державноњ думи - була осередком нац≥онального руху народ≥в колишньоњ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ≤ - р≥ч Їдина й неповторна в ≥стор≥њ рос≥йськоњ пол≥тичноњ думки - чинну участь у ньому брали видатн≥ московськ≥ пол≥тики. –ух той зосереджено було в багатьох таЇмних ≥ легальних товариствах; варто згадати так≥, ¤к "—оюз автоном≥ст≥в", "“овариство слов'¤нськоњ культури" з украњнським в≥дд≥лом, украњнський " обзар" ≥ т. ≥н. 

—кромний бухгалтер не загубивс¤ серед нац≥ональноњ ел≥ти, що скупчилас¤ на той час у ћоскв≥. як представник украњнськоњ колон≥њ, в≥н пос≥даЇ серед нењ одне з ч≥льних м≥сць; його слова бралис¤ до уваги, з ним радилис¤ в ус≥х справах. ќсобливо зросла роль —имона ѕетлюри в означених колах тод≥, коли в≥н разом з ќл. —ал≥ковським став редактором журналу "”краинска¤ ∆изнь", - органу, друкованого рос≥йською мовою ≥ заснованого украњнц¤ми дл¤ ≥нформац≥њ рос≥йського громад¤нства. ÷е був той темний час, коли роздавлена була рос≥йською владою украњнська преса, ≥ коли ви¤в украњнськоњ пол≥тичноњ думки м≥г бути зроблений, так би мовити, лише в переклад≥ рос≥йською. “ому значенн¤ "”кр. ∆изни" було на т≥ часи надзвичайно важливим; б≥л¤ того органу скупчилас¤ була украњнська ≥нтел≥генц≥¤, до нього прислухалис¤ уважно представники ус≥х нац≥ональностей колишньоњ "тюрми народ≥в", не виключаючи й рос≥¤н. 

ѕ≥д час ћосковського пер≥оду житт¤ —имона ѕетлюри остаточно зм≥цн≥в його украњнський нац≥онал≥зм, люд¤ний та ун≥версальний; там створив в≥н свою концепц≥ю становища ”крањни, ¤к пол≥тичноњ одиниц≥, не т≥льки в межах багатонац≥онального —ходу ™вропи, а й у площин≥ загальноЇвропейських взаЇмов≥дносин. ¬и¤вом цього був в≥домий украњнський ман≥фест, написаний —имоном ѕетлюрою на початку в≥йни, видрукуваний в "”кр. ∆." ≥ в одбитках поширений в –ос≥њ та ”крањн≥. 

” тому ман≥фест≥ ”крањн≥ в≥дведено м≥сце в склад≥ зах≥дно-Ївропейських народ≥в, по боц≥ держав, що представл¤ли собою стол≥тн≥ традиц≥њ Ївропейського пол≥тичного демократизму. 

ƒруга частина житт¤ —имона ѕетлюри на погл¤д начебто н≥ в чому не под≥бна до першоњ. ”продовж ¤кихось двох л≥т звичайна людина стаЇ главою держави; скромний прац≥вник пера перетворюЇтьс¤ на головного отамана украњнськоњ республ≥канськоњ арм≥њ.  оли б з ¤коњсь нещасливоњ нагоди сталос¤ так, що —имон ѕетлюра загинув до 1917 року, оплакали б його родина та к≥лька товариш≥в; року 1926 заплакала за ним ц≥ла ”крањна. «м≥на незр≥вн¤нна, що припадаЇ на долю улюбленим ≥стор≥Їю люд¤м. 

јле та зм≥на сталас¤ не тому, що зм≥нивс¤ —имон ѕетлюра. ”с≥, що знали його, ус≥ мемуаристи одностайно стверджують, що прот¤гом ц≥лого свого житт¤ залишавс¤ в≥н т≥Їю самою людиною. ≤ характеризували його завжди - та сама простота ≥ скромн≥сть, в≥дсутн≥сть пози, та сама жертовн≥сть ≥ непохитн≥сть. Ћише все ≥ндив≥дуальне, вс¤ персонал≥¤ наче без сл≥ду зникла - потопилас¤ в революц≥йн≥й, державно-нац≥ональн≥й чинност≥ його. «м≥нивс¤ не —имон ѕетлюра - зм≥нилис¤ точки прикладанн¤ його сили, бо прокинувс¤ од сну стол≥тнього украњнський народ, бо вибухнула велика украњнська революц≥¤. „ин ≥ гасла, що за ними сто¤ли доти окрем≥ люди, гуртки та парт≥њ, од≥йшли од них ≥ стали ви¤вом народноњ стих≥њ украњнськоњ. 

 ожна велика революц≥¤, в≥дпов≥дно до нових умов, у т≥й чи ≥нш≥й форм≥ в≥дтворюЇ ≥сторичну традиц≥ю народу, серед ¤кого вона вибухнула. ÷е - соц≥олог≥чний закон, виправданий наочно за роки 1917-1930. “ак, ѕольща в≥дтворила принципи колишн≥х конфедерац≥й, „ехословаччина - л≥н≥ю √уса та ∆ижки, –ос≥¤ - в≥ков≥чне самовладство. ”крањна - демократичну козацьку традиц≥ю XVII-го стол≥тт¤. јле народи не т≥льки в≥дтворюють свою традиц≥ю, вони ще й персон≥ф≥кують њњ в тих люд¤х, що мають в соб≥ силу ≥ волю витримати т¤гар т≥Їњ персон≥ф≥кац≥њ.  ожний народ за наших час≥в висунув таких людей, ≥ були то - ѕ≥лсудський, ћасарик; у –ос≥њ - Ћен≥н, в ”крањн≥ - —имон ѕетлюра. 

„ому саме —имон ѕетлюра, а не хтось ≥нший з тих видатних ≥ талановитих людей, що могли бути ≥ були його конкурентами, бо застала њх украњнська революц≥¤ уже з набутою попул¤рн≥стю з готовим начебто народним авторитетом?  оли почалась украњнська революц≥¤, вс≥ нац≥онально-творч≥ елементи з запалом кинулис¤ до прац≥ з народом ≥ серед народу. « головою поринув до тоњ прац≥ ≥ —имон ѕетлюра. Ѕачимо його скр≥зь: на м≥тингах, з'њздах ≥ в ком≥тетах; на парт≥йних зас≥данн¤х, у земств≥ ≥ на парламентськ≥й трибун≥ ÷ентральноњ –ади. јле незабаром ви¤вилос¤, що вс¤ сила творчоњ енерг≥њ його зосереджуЇтьс¤ не на ц≥й чисто пол≥тичн≥й сторон≥ революц≥йного процесу, де й без нього було досить визначних людей. …ого увага повол≥ сконцентрувалас¤ на в≥дтвореннi т≥Їњ частини нашоњ державноњ традиц≥њ, ¤ка завжди була, Ї ≥ буде найтрудн≥шою, найнеобх≥дн≥шою, а одночасно й най¤скрав≥шою в комплекс≥ революц≥йних завдань. 

—имонов≥ ѕетлюр≥ належить честь орган≥зац≥њ украњнськоњ республ≥канськоњ арм≥њ, - в≥дтворенн¤ занедбаноњ традиц≥њ збройноњ боротьби за батьк≥вщину. Ќа так≥й прац≥ народн≥ маси найлегше й найкраще розп≥знають та оц≥нюють в≥дпов≥дних людей. Ѕо потр≥бн≥ дл¤ нењ - жертовна ≥дейн≥сть, непохитна вол¤, вм≥нн¤ наказувати ≥ та глибока ≥нтуњц≥¤, що дозвол¤Ї за одну мить роз≥братис¤ в найт¤жчих обставинах, - ¤кост≥ великою м≥рою властив≥ лише природженим революц≥йним вожд¤м. 

”крањнське революц≥йне во¤цтво майже вс≥м зобов'¤зане —имонов≥ ѕетлюр≥; одночасно —имон ѕетлюра так само майже вс≥м зобов'¤заний украњнському козаков≥. ¬≥йськов≥ з'њзди дали йому в≥йськове м≥н≥стерство; повстанн¤ року 1918 зробило його першою особою в арм≥њ; боротьба з рос≥йською навалою поставила його на чол≥ держави, - ≥м'¤ його козаками занесене було до найглух≥шого кутка украњнського, до найтемн≥шоњ хати. 

“ипова кар'Їра гетьмана XVII стол≥тт¤, перенесеного до складних обставин нашого часу. ≤ коли —имон ѕетлюра не д≥став од сучасник≥в того ≥мени, то це, мабуть, тому, що було в наш≥й ≥стор≥њ дв≥ л≥н≥њ гетьманськоњ традиц≥њ. ќдна - вславлена ≥менами Ѕогдана ’мельницького, ƒорошенка та ћазепи, друга - припечатана Ѕрюховецьким та ≤ваном —коропадським. ѕершу з них персон≥ф≥кував за час≥в революц≥њ —имон ѕетлюра. 

ѕерипет≥њ визвольноњ боротьби примусили —имона ѕетлюру залишити меж≥ батьк≥вщини ≥ вињхати за кордон. « ним вињхав ур¤д ≥ значна частина республ≥канськоњ арм≥њ. « к≥нц¤ року 1920 зачин¤Їтьс¤ ем≥грац≥йний пер≥од його чинности, продовжений до дн¤ траг≥чноњ загибел≥. ќзначаЇтьс¤ в≥н перебуванн¤м у “арнов≥, ¬аршав≥, Ѕудапешт≥, ¬≥дн≥, у Ўвейцар≥њ ≥, нарешт≥, в ѕариж≥. ≤стор≥¤ безперечно, п≥дкреслить той факт, що й за час ем≥грац≥њ не перейшов —имон ѕетлюра меж в≥дтвореноњ украњнськоњ традиц≥њ, бо мав в≥н ≥ свого в тому попередника - славного ќрлика, гетьмана ем≥грац≥йного... 

ѕоза межами цього короткого нарису залишаЇмо ≥ третю частину житт¤ —имона ѕетлюри, що зачалас¤ п≥сл¤ двох його земних частин - 25 травн¤ 1926 року. Ѕо ж сила його особи, його образу, пам'¤ть про славного лицар¤ земл≥ украњнськоњ живе творчим чинником.

Hosted by uCoz