ВИЙДИ, ЗМУЧЕНА
ЛЮДЬМИ...


Вийди, змучена людьми
І одурена думками,
Снами, мріями, казками, -
В лісі будем тільки ми.
В лісі дзвонять солов'ї,
Виливають щастя в звуки,
Виливають в звуки муки
Світові...
Вийди! Я нарву квіток
І встелю тобі дорогу
Як улюбленій, - як богу,
Бо єдиний ти мій бог.
Вийди, в муках каяття
Я обмиюсь сліз дощами
І терновими кущами
Я ще раз пройду життя.
Стану я в своїй крові
Наче голуб білий, стану
І розкрию свою рану,
В рані - рани світові.
І коли б уста твої
Не скривилися в прокльони,
В мене в серці вдарять дзвони,
Заспівають солов'ї.
З небом, з богом я зіллюсь,
З сяйвом Вишнього, з тобою, -
Кожний нерв зроблю струною,
Сам я арфою зроблюсь.
Як блажений, я піду
Вгору кручами, ярами,
Буду ставить тобі храми,
Доки в небо не ввійду.


Повернутися
Hosted by uCoz