ПРИВИД З ГАЮ

Диким Степом, Холодним Яром,
Чорним Лісом, Великим Лугом
Краяв землю день божим плугом
По самую ніч.
З тої ночі стежина в'ється,
Світом колотим в тузі рветься
В неоспіваний дивний край,
Де стояв Зелений Гай.
В тім Зеленім, в тім Чемнім Гаю,
Де тіло з душею б'ється,
Де сліпий лірник сміється
В своїм довгім сні,
В тім Веселім, в тім Щедрім Гаю
Привид ніч і день блукає,
Позираючи на зорю,
Що вже сходила в тім краю.
Хто ж він є, отой привид з Гаю?
Чи посіє він сум і тугу,
Чи то всміхнений козак з Лугу
До мами вертає?
Як хто хоче, на те й чекає,
Що надибає, те і має.
Чи надію, чи смерть свою,
Доки привид все у тім краю
ґуля в Гаю...
Врешті того краю Вірний Син
Взяв, гонорове ж він,
Ввігнав набої в кріса.
Танцювала гопака Гора Лиса,
З нею вихилявся полин.
Але ж привид ні до кого ніц не має,
Просто сам у тім Гаю гуляє,
Доки сонце світом виграє,
Гуляє!
В Зеленім Гаю ніч
Рахує кількість днів.
В байраці соловей
Ожив і заревів.
Щось впало з неба в рів,
Впало та й заснуло.
То неба ягоди,
З них виростуть дуби,
З дубів злетять плоди,
З них підуть йолопи,
Для краю всі вони
Вірнії Сини.


Повернутися
Hosted by uCoz