“аЇмна тиш веч≥рн≥х перевт≥лень,
заснул≥ гомони когось спросонн¤ кличуть.
≤ вже пром≥нн¤ б≥ле в≥длет≥ло
на тиху втому тихого обличч¤.

Ќа тиху втому, начебто додому.
Ќа тиху втому, начебто за обр≥й.
≤ незабаром стане вже в≥домо,
¤к≥ ≥з т≥ней зл≥, ¤к≥ з них добр≥.

 огось вони до ранку возвеличать,
когось покинуть ноч≥ на поталу...
ƒо безголосс¤ стишилось обличч¤ -
воно ≥ще не в≥даЇ, що сталось.

„ом т≥нь весела ходить за журбою,
чом т≥нь зор≥ приЇмле чорне тло...
Ћице ≥ще лишаЇтьс¤ собою,
воно ≥ще в≥д себе не втекло,

воно ще повне щирост≥ ≥ в≥ри,
воно ще повне сон¤чних прощань,
воно ще не шукаЇ т≥н≥ зв≥ра,
щоби когось л¤кати з-за куща.

ћоЇ ти б≥ле личенько дитинне,
покинь той пром≥нь - т≥нь соб≥ в≥зьми.
¬елику т≥нь. ћогутню ≥ картинну.
≤ мниму велич викр≥й ≥з п≥тьми,

≥ наостанок стишено послухай,
щоб маскарад в≥дчуть уже сповна,
¤к поноч≥ дзижчить велично муха,
що маЇ т≥нь с≥амського слона.


ѕовернутис¤

Hosted by uCoz