¬асиль —“”—

* * *

“аг≥л. «има. Ў≥стдес¤т перший р≥к.
I ¤ солдат, що п≥сл¤ вс≥х скорочень
попав сюди Ч докантувати строку,
одержав за зразкове воЇнробство
(були солдатськ≥ жарти Ч воЇнраб)
ув≥льненн¤.
Ќапевне, ц≥лий р≥к
проживши м≥ж бол≥т, ¤лин, казарм,
до м≥ста не показуючи носа,
¤ звикнув пити був (зам≥сть гор≥лки Ч
тр≥йний одеколон). ќнуч≥ прати
хоч раз на м≥с¤ць. «гадувать д≥вчат,
що буц≥мто в житт≥ одним ≥ снили,
аби мен≥ в≥ддати св≥й в≥нок.
ѕускати в д≥ло св≥й солдатський пасок,
розпов≥дать солон≥ анекдоти.
Ќавчивс¤ сачкувати так майстерно,
немов солдат, що добуваЇ строк.
ќтож Ч “аг≥л. Ќе пам'¤таю Ч парк
чи сквер м≥ський з≥брав великий натовп
щасливих гаволов≥в: школ¤р≥,
студенти, металурги, кагеб≥сти,
наш брат солдат, стар≥ пенс≥онери Ч
дивилис¤ на виставку собак.
I то було видовище, скажу вам:
орденоносн≥ пси Ч могутн≥ груди,
обв≥шан≥ медал¤ми, а морди Ч
пихат≥, ¤к в заслужених митц≥в
чи лаврейованих м≥л≥цйонер≥в Ч
подзенькуючи бл¤шками, проход¤ть,
зневагою вшановуючи натовп,
а б≥л¤ них, тримаючи побожно
ланцюг, Ч щаслив≥ власники собак.
ќ мить блаженства Ч ≥ людей ≥ пс≥в!
ќдн≥ Ч щаслив≥ ниц≥стю своЇю
≥ пpиналежн≥стю чотиpиногим
так низько хил¤тьс¤ благочестиво
пеpед  Ќ ≥ ч и м,  що зветьс¤ зок≥л.
ј дpуг≥ Ч на хpебтах своњх довгастих
несуть такий т¤гаp своЇњ слави,
аж закипаЇ в≥д обpази кpов
в собач≥м сеpц≥: ось воно, мовл¤в
мистецтво дл¤ безpогих. √н≥т т¤жкий
зумисних демокpат≥й.  ѕ е p е д   к и м
демонстpуватимем ¤сновельможн≥сть
своњх заслуг ≥ подвиг≥в ?  ого
вщасливлювати власною ¤вою ?
  о м у  показувати псову м≥ць,
деpжавну гоpдовит≥сть ≥ незламн≥сть ?
я був у натовп≥. я був  н ≥ к и м.
я соpом в≥дчував за власну ниц≥сть,
за воЇнpабство. I безм≥pний жаль
виповнював мою голодну душу,
що ¤ не пес. ќpденоносний пес.

***

Hosted by uCoz