Підступність москвинів

 

1482р. – Щоб послабити велике князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, московський хан-князь Іван ІІІ відправляє цінні подарунки та значну суму грошей кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими скарбами поділилися з московитами.

 

1654р. Переяславська угода з Московією. Прийняття „протекції” московського царя. Русь-Україна та Московія зобовязувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога – Польщі.

 

І ось до чого це призвело в наступні 350 років.

 

1654-1708рр. – Постійне порушення Московією Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і нацьковування одних старшин проти інших, а козаків проти старшин.

 

1656р. – Зрада Москви. Коли Польща, здавалося, була остаточно розгромлена, московити боячись підсилення Руси-України, заключають з поляками сепаратний Віленський мирний договір. Б.Хмельницькому цар передає через бояр суворе попередження, що буде „оружием защищать Польщу как би и собственное отечество” і вимагає припинити військові дії.

 

1659р. – Після смерті Богдана Хмельницького Москва вирішує знищити Русь. Хан-цар посилає в Україну 100-тисячне військо. Значно меншими силами гетьман Іван Виговський спільно з татарами вщент розбиває москалів. Але внаслідок внутрішніх чвар українці не закріпили перемогу. В міжусобній боротьбі І.Виговський зазнає невдач, чим негайно скористалися москалі. Під проводом воєводи Баратинського вони влаштовують лови на прихильників гетьмана. „Князь Баратинський, вирізавши в Україні коло п’ятнадцяти тисяч українського населення, запитував Московського царя дозволити йому „высечь и выжечь” всіх українців на 150 верст коло Києва” (Є.Гуцало. Літ. Україна. 12.04.1990 р.). Упродовж кількох наступних років москалі винищують майже всіх соратників Б.Хмельницького.

 

1667р. – Розчленування Руси внаслідок підступної зради Москви: зайнявши за допомогою українських військ майже всю Білорусь та Литву, москалі припинили подальші воєнні дії, що мали б завершити повне вигнання ляхів з Руси-України, заключили сепаратну Андрусівське угоду з Польщею й поділили Русь по Дніпру: Київ, Землі Війська Запорізького та Лівобережна Русь переходили до Московії, а Правобережна – до Польщі.

 

1672р. – „...заказ крепкой, чтобы люди польськие и литвинские (українці) печати и книги никто у себя в доме не держал, а приносили бы и отдавали воеводе”.

 

1677р. – Наказ патріарха Іоахима видерти з українських книжок аркуші, не сходные с книгами московскими. Початок цензури українських книжок.

 

1686р. – Скасування автономії української православної церкви внаслідок підкупу московитами Константинопольського патріарха (120 соболиних шкурок та 200 золотих монет) і встановлення московського контролю не тільки над релігією, але й освітою та культурою Руси-України. Незаконність цього акту уже наступного року визнав собор Царгородської Церкви, який покарав патріарха Діонісія позбавленням патріаршої влади. Наївна віра українців у православного царя та довіра до „братів во Христі” москалів, які християнами ніколи не були, бо для них єдиним богом був цар-батюшка, відіграли лиху роль: жодна військова сила не змогла б позбавити свободи українців, але єдина по формі віра дуже багато в цьому допомогла.

 

1687р. – За коломацькими статтями Москва зобов’язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між московитами та українцями, бо їхні нащадки – метиси будуть краще слугувати московським інтересам.

 

1689р. – Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: „...к нам первее не прислав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати” Обмеженням чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. „Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати”, визнали москалі в 1905р. („Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова).

 

1690р. Собор Московської православної церкви засудив „Кієвскія новыя книги” С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, Л.Барановича, АРадивиловського та інші, наклавши на них „проклятство и анафему не точию сугубо и трегубо, но и многогубо.

 

1695-1707рр. – Хан-цар Петро Кривавий виношує плани повної ліквідації автономії Гетьманщини, „ а якби люди противились, то перегнати їх за Волгу, а Україну своїми людьми осадити”. (Тут і далі у цьому розділі цитати з роботи Г.Хоткевича „Два гетьмани”, стор.80-90, К., 1991 р.).

            Щоб ослабити Русь-Україну, козаків вигубляли безкінечними, часто бездарними й безглуздими походами, а селянські господарства руйнували розбоєм і поборами.

            У Північній війні москалі зазнають поразок одна за другою. В той же час „...Апостол Данило, полковник Миргородський, розбив шведського генерала Шліппенбаха, ...в 1702 р. Стародубський полковник Миклашевський удачно бився під Биховим..., а потім Нарву запорозці взяли, а потім Чернігівський полковник Юхим Лизогуб узяв Орішок”.

            А яка ж подяка? „Де тільки сходились українці з москалями, діялася нужда. ...Москалі відбирали у козаків здобич і всіляко зневажали українців..., їм не давали ні крупи, ні сухарів, та й хліба давали половину пайка”.

            А в цей час в Руси-Україні, кров’ю синів якої розширювалися межі Московської імперії, „Москва насильничала, мов п’яна”. „Історичні документи тих часів – то якась безконечна хартія всякого свавілля, жорстокости і попрання всіх Божих і людських прав. Тих випадків сотні, тисячі – і то тільки занотованих у акти. А скільки того пропало, перетерпілось і зосталося навіки невідомим?” Ось приклади. Пообіцявши, що вони нікого не будуть займати і взявши у мешканців міста Кишеньки гроші та кілька возів з хлібом, гусьми, курми і всякою їдою, москалі вдерлись у місто, „п’янствували, беспутствували кілька день: попалили у людей хати, повиривали усю городину – мов у ворожий лагер попали..., а на кінець забрали у людей всіх волів”.

            „Другий начальник Скотін ішов українськими городами, і його москалі били людей, а деяких мов татари, забирали у полон”. В іншому місці, пограбувавши село і убивши кілька українців, москалі побили сотника: „Се тобі за те, що ти у нас управи просиш”. На Чернігівщині москалі „хати відчиняли, шуби і одежу забирали, гусей, курей різали... Ганялися за людьми й кололи шаблями”. І все це діялось у „мирний” час! Втім слід зазначити, що тоді москалі у брати до нас не нав’язувалися.

            „Жаль нам вас, як людей військових, пропадете ви скоро, коли будете держатися того народу московського”, - говорив ханський візир козацькому послові. Так воно і сталося.

 

1703-1720рр. – Десятки тисяч українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга, 25 тисяч загинули від хвороб в тамтешніх болотах.

 

1704р. – Придушення посланими Московією військами анти польського повстання Семена Палія на правобережній Руси-Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.

 

1708р.Масове нищення українських сіл та міст московитами ще до переходу гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ.

 

1708р. – Захоплення через зраду виродка Носа і зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей, церкви та місто пограбували, а потім спалили. „Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців”, - доповідав французький посол у Париж (В.Сергійчук. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991, с.59).

 

1709р. – Хан-цар Петро Кривавий видав наказ страчувати кожного запорожця. Початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі „...товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубили, вішали й інші таранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих хто з товариства, а й з домовини мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали”, писав самовидець, кошовий Стефаненко.

 

1709р. – Петро Кривавий примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.

            „Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало не можливим прожити без українця. Всяких ремісників діставали з України” (І.Огієнко, „Українська культура”). „...Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури”, визнав пізніше князь М.Трубецькой.

 

1713р.Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь – Русія - Росія.  У такий спосіб завжди ворожі Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюрські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як „Росія”). „У всіх курантах (газетах) друкують державу нашу Московською, а цього ради звольте застерегти, щоб друкували Російською, про що й іншим по всіх дворах писано” (з розпорядження послу Московії в Копенгагені, 1713 р.). З цією метою для підкупу журналістів та „дворів” була виділена значна сума грошей. Але будучи штучною по відношенню до Московії, назва „Росія” приживалася дуже довго і ще за Катерини ІІ не мала прикметника в національному значенні. Лише в кінці 18 ст. урядово запроваджена і національність „рускій”. Так отримали ми „старшого брата”, який вийшов на історичну арену на кілька тисячоліть пізніше від „молодших братів” (Ю.Липа, Розподіл Росії, Львів, 1995 р., стор. 27-28).

            Повна втрата Русю незалежності й приєднання її до Московського царства стало початком зростання могутності Московії та перетворення її на подобу імперії європейського зразка, тоді як до цього це було типово азійське деспотичне ханство.

 


Назад
Hosted by uCoz