Нас питають, якого ми роду
І для кого торуємо шляхи
Та ж то ми на вратах Царгороду
Залишили залізні щити.

Та ж то наша долоня шершава
Так стискала залізо меча,
Що дрижала зухвала Варшава
І султан мимоволі мовчав.

Ми вводили в Москву Сигизмунда,
Під Полтаву варязькую рать,
Ми карали Росію за Суздаль,
За Базар ми ще будем карать.

Нас далеко у світі всі знали,
Пам'ятали поляглих ми кров
Ми загарбників люто карали
І карати устанемо знов.

Ми не скажемо: Досить вже, досить,
Не почуєте наших плачів.
Ще будуть наші пальці тримати
Ці насичені кров'ю мечі.

І стоїть пограбована хата,
Та в руїнах лежить Батурин…
Плаче, тужить знедолена мати
І забутий всіма Чигирин.

Хай горить пограбована хата,
Хай в руїнах лежить Чигирин -
Переможемо, знищимо ката,
А не вийдемо в безвість чужин!

Ми йдемо своїм визвольним шляхом,
Нас єднає великий наш чин.
Стане степ українцеві братом
І повстане новий Батурин.

Повернутися


Hosted by uCoz