Від Сяну до Дону

Від Сяну до Дону дорога лежить,
Розсідланий кінь по дорозі біжить.
Він зміряв півсвіту, скрвавив копита,
Одначе не треба, не треба тужить.

І звихрена грива в нічного коня,
Ніхто по дорозі його не спиня.
Лш дівчина плаче: “Козаче, козаче,
А я зостаюся на світі одна.”

І чоло козацьке, і груди в крові,
Один він лежить у правічній імлі.
Над ним тільки зорі та місяць в дозорі,
І душі, що будуть ще жить на землі.

Одначе не треба, не треба тужить,
На світі лишається дівчина жить.
Далека дорога, а в серці тривога
Та рання сльоза, що на віях бринить.


Повернутися
Hosted by uCoz